ЖАР-ПТИЦЯ

   Ви чули казку про жар-птицю? Ні? Шкода...
   А я не лише чув її з уст баби Марини, але й бачив у нашому казковому яру. Багато дерев залишилося ще з тих давніх часів, коли тут, а також на теперішніх го­родах був густий мішаний ліс. Правда, діди і прадіди вирубували старезні липи і дуби, а натомість насаджу­вали верби і тополі, клени і ясени.
   Посередині глибокого і широкого яру день і ніч жебонить невеличка річечка Батіжок, а у дуплах ста­резних верб водяться білки і їжаки, миші і сови, ка­жани і тхори, живуть різні птахи.
   Якось я сидів на широкому ясеневому пеньку і готувався до екзамену з історії України. Аж чую: десь у густих зелених хвилях хтось на флейту заграв:
   –  Фіють-жіють-ліють-жіють-ліють...
   А потім знову і знову... Через деякий час аж у сусі­дів об'явився новий флейтист... Я дослухався до тих вір­туозів, що змагалися між собою... Де вже було до історії!
   І раптом поміж кленами, вербами і липами про­майнув яскраво-жовтий птах; наче засвітилося у яру на мить, як від сонця чи раптового вогню. Я аж кинувся від несподіванки, та птах зник десь у зеленому шумі над Батіжком. Подумалося, що то і є казкова жар-птиця.
   І знову заграла, заспівала у листі флейта, і десь далеко обзивалася така ж музика...
   Я підвівся з пенька, підійшов до замаєного вербо­вими і кленовими гілками струмка і ненароком поба­чив чудо: у розвилці кленової гілки висіло, наче коли­сочка, пташине гніздо...
   Коли я показав ту пташину колисочку бабусі, то вона й сказала, що то такий прекрасний витвір нашої жар-птиці, а по-літературному – іволги...
   З того часу я не раз бачив ту золоту птаху з чорни­ми крильми і таким же хвостом. Але коли іволга про­літала у саду між яблунями, особливо, коли її освічу­вало сонце, тих чорних крил не було видно. Здавало­ся, що то пролітає золота птаха. Тому й назвали її люди жар-птицею.
   А може, іволга і справді з казки?