www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Провідини. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаОнлайн послуги
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      Героїв пам’ятаєм імена
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Онлайн послуги
        Відкриті дані
        Карта сайту
        Аудіокниги


          Головна » Електронна бібліотека
        Провідини.

        ПРОВІДИНИ

           У палаті повно березневого сонця. Через відчинену кватирку доноситься радісний пташиний перегук. Олегу видно набряклі великі бруньки на високому розлогому каштані. “От би нарвати, – майнуло в голові, – і кинути на кучеряве волосся Зої! А вони липкі зараз, ніби клеєм намащені. Вере­щала б не своїм голосом”.
          Від тих заманливих думок хлопчик зловтішно посміхнувся, ненароком поворушився – і скрикнув від гострого болю.
          – Проклята нога, – процідив крізь зуби, – А все через неї, через Зойку я тут.
           Біль поволі вщухав. І розпрямлялися чорні брови на блідому чолі, і теплішали карі очі під густими довгими віями.
           Ганяв би зараз м'яча на шкільному стадіоні, якби не оте дівчисько. Хто її просив хапати за піджак, коли він вискакував з класу через відчинене вікно на шкільне подвір'я? Хіба раніше не падав з дерев, не гасав по партах, не стрибав з кручі? Але ніколи не ламав рук і ніг. Тільки й неприємностей мав, що часом на зборах картали, і вчителі батькам скар­жилися. А тепер у таку халепу попав, що не знаєш, коли й виберешся з неї. Ось нога, як лялька, сповита гіпсом і марлею. Чого доброго, ще й калікою можна стати, як дід Петро. Старий хоч на фронті був, з ворогами воював, а він... а він через вікно...
          Хлопчик заплющив очі, брови зійшлися на переніссі. Думки, як темні грозові хмари в літній день, проносилися в голові, одна від одної чорніша. То йому ввижалось, як на милицях іде до школи, а малюки пальцями показують на нього і кричать: “Дивіться, дивіться, герой іде, що через вікно вискакував з класу, бо дверей йому замало!”. То суворий директор перед усіма учнями читає наказ про його виключення зі школи. То мов­чазний батько забирає подарований футбольний м'яч, то заплакана ма­ма...
           Бідна мама! У неї хворе серце. Не раз тато просив, щоб не хвилював її. І обіцяв же. За всю зиму не скаржилися на нього ні учні, ні вчителі. Одного разу навіть у класній газеті похвалили, що став краще вчитися.
           А тепер, а тепер... ще й на другий рік залишиться...
           Від останньої думки йому стало моторошно.
           – Ще тільки не вистачало, – промимрив, – щоб другорічником звали. І так відцурався весь клас. За чотири дні ніхто й носа не показав.
           Та хіба він заслужив, щоб його відвідати у лікарні? Якби ногу зламав десь у партизанах, або на фронті, або під час змагання на футбольному полі, а то...
           Щось за дверима зашаруділо. Олег прислухався... Ні, це не дід Петро. Його милиці здалека чути, гудуть на весь коридор. Може, мама? То чого не заходить? – А-а-а, це кіт. Але двері відчиняються і ледь-ледь риплять...
           Хлопчик швидко натягнув простирадло на голову і затаїв подих.
           – Спить, – долинув до вуха знайомий голос.
           – Що будемо робити?
           “Це ж Олекса і Зойка!” – ледь не крикнув на радощах Олег. Він повільно стягнув простирадло і побачив у довгих білих халатах однокласників. Ті стояли біля дверей і посміхалися.
           – Ти не спиш? – запитав Олекса.
           – Хіба не бачиш?
           – Здрастуй, Олег, – несміливо привіталася Зоя, підійшла до ліжка і про­стягла букетик пролісків. – Візьми.
           – Не треба мені твоїх квітів, – буркнув Олег і відвернув голову до стіни.
           – Це тобі від усього класу, – швидко промовив Олекса. – Ми були в лісі на екскурсії і там назбирали для тебе пролісків. Ще від усього класу ми при­несли пиріжків з повидлом, які ти дуже любиш. У шкільному буфеті купили.
           – Мені не треба ваших пиріжків.
           – Олег, я ж не хотіла, щоб ти зламав ногу, – прошепотіла дівчинка.
           – Не хотіла, не хотіла, – передражнив хворий. – Чого стоїш? Можеш іти! О-о-ой!
           – За що ти на Зою гніваєшся? – заступився за дівчинку Олекса. – Сам же винен.
           – О-о-ой! І ти забирайся звідси з квіточками і пиріжечками! Заступничок знайшовся.
           – Якщо так, то підемо, Зою! – твердо сказав Олекса.
           Олег почув повільні кроки, що віддалялися від ліжка. Ось вони біля дверей. Зупинилися. Він ледь повернув голову і крадькома зиркнув на однокласників. Зоя дивилася на нього повними сліз очима. Сльоза, завбільшки з горошину, скотилася по щоці і впала на проліски...
           До щему в горлі хлопчикові стало шкода і себе, і Зої... Вже хотів простяг­нути руку по квіти, як почув Олексове:
           – До побачення!
           Рипнули двері – і голосно застогнав Олег.

        ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

           Опишіть словами весняний день?
           Намалюйте словами портрет Олега?
           Як потрапив Олег до лікарні?
           Чи осуджує свій вчинок хлопець, а якщо осуджує, то як?
           Кого Олег звинувачує у своїй хворобі?
           Як повівся Олег з однокласниками, які провідали його?
           Чого голосно застогнав Олег, коли рипнули двері?
           Що ви скажете про Олега?


        Календар знаменних дат

        Знаменні події 29 березня

        1. Огієнко, Іван Іванович --
          з дати події минуло 52 років
        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        Бібліотека запрошує

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Якій літературі ти надаєш перевагу:
        Історичній
        Пригодницькій
        Детективній
        Містичній
        Фентезі
        Мотиваційній







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2024 г.
            Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua             mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр