ПІРАТ ДРУГИЙ

   Найбільшою радістю для нього була радість собача: погавкати й побігати. Погавкати – на кого хочеш. Ну, хоч просто так, ні на кого.
   –  Гав-гав! Гав-гав!..
   І всі тебе чують, і сам відчуваєш себе справжнім собакою.
   Побігати – куди хочеш. На будку, через паркан, на гній, знов через паркан...
   От біда, ланцюг заплутався. Тепер сиди коло самого стовпця, чекай, коли господарі відчеплять ланцюг.
   А ще краще – коли на ніч відв'яжуть зовсім. Як він тоді набігається, де тільки не побуває!..
   Але ж треба якось віддячити господарям. Він же не те, що кури оті – ходять цілий день на волі, а користі – ніякої.
   Ото ж Пірат щораз їх розганяє геть, невдячних таких. А він, вірний пес, завжди дбає про господарів, про їхнє обійстя, про прибуток в ньому. Біжиш, скажімо, чужим подвір'ям, а коло порогу, бачиш, колоші стоять. Хм, додому треба забрати. Колошу в зуби – і гайда.
   –  А де ж це ти колошу взяв? – питає вранці господиня, прив'язуючи на ланцюг. – Гей, Маринко, це часом не твого Яшки колоша?
   –  Ій-бо, що його! А ми цілий ранок ниньки шукали. Думаєм, як хтось украв, то хай би вже обидві взяв, а то розпарував тільки.
   –  Та це ж Пірат наш...
   –  О, бач який.
   Радий Пірат, що хвалять його. Щоночі щось приносить додому.
   Якось уранці приходить до господарів Іван-колій. Тільки ступив у двір – аж руками сплеснув:
   –  А це як так, що мої рукавиці поперед мене сюди прибігли? І мотузок уже тут! Учора ж увечері свиню Миколі колов, то кинув їх у дворі...
   Скаче на ланцюгу Пірат, гавкає, аж заливається. Ну де ж ви бачили таке: приніс додому прибуток, а його забирають? Старайся, старайся... Доведеться вночі знов щось шукати. Ет, собаче життя!