www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода третя Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода третя

        ПРИГОДА ТРЕТЯ

        Кишенькові гроші

           Троє п'ятикласників нетерпляче тупцювали за рогом школи, мерзлякувато щулилися і куталися в піджаки. Погода сьогодні від самого ранку геть зіпсувалася – взявся мрячити неприємний сірий дощ і дошкульний вітрисько раз-по-раз виривався з-за будівлі та щосили смикав усіх, хто траплявся йому на шляху. Щоразу, як проносився такий порив вітру, з дерев облітало мокре жовте листя, яке липнуло до всього, до чого могло вчепитися.
           Хіба приємно у таку погоду стояти в самих піджаках і бозна-скільки на нього чекати? На кого?.. Та на другокласника Вітька! Вже кілька днів поспіль ця трійка перестріває Вітька за школою, коли він після другого уроку поспішає за булочкою до сусіднього міні-маркету. Хто ж винен, що Вітько боягуз і що варто було старшим хлопцям показати йому кулака, як він одразу ж добровільно погодився віддавати їм всі свої кишенькові гроші?! Хоча, хай би тільки спробував не послуха­тися – такого прочухана завдали б, що довго би пам'ятав!
           І де ж він, скажіть, так забарився? Невже надумав обкру­тити п'ятикласників круг пальця: не піде по булочку і не принесе грошики? Та ні – іде... Нарешті показався з-за школи.
           –  Куди це ти так хутко чимчикуєш? – виступив, руки в бо­ки, найнетерплячіший вимагач.
           –  Ану стій! – скомандував другий друзяка-задирака.
           –  Скільки гривень дала тобі сьогодні матуся на солодень­ке? – поцікавився третій. – Давай-но я перерахую...
           Худорлявий, мов соломинка, боязкий Вітько нерішуче зупи­нився і навіть трохи позадкував від задирак.
           –  Навіть не думай утікати – наздоженемо, – суворо попе­редив п'ятикласник.
           –  Тоді тобі буде непереливки, – додав страху другий.
           –  Швидше діставай гроші, бо ми тут мало не задубіли від холоду, доки на тебе чекали, – нетерпляче наказав Вітькові третій вимагач.
           –  Але мама сказала... – невпевнено пробелькотів Вітько, – щоб я купив собі булочку...
           –  Що? – витріщилися на нього п'ятикласники. – Що ти там бубониш собі під ніс?
           –  Мама сказала... – набрався мужності хлопчик і заговорив голосно, мало не закричав, – мама забороняє мені віддавати кишенькові гроші... будь-кому...
           Схоже, Вітько сам налякався своєї сміливості. Але хлопчик відважно поглянув на п'ятикласників, ніби зовсім-зовсім їх не боявся. Хоч насправді ще й як боявся – вони ж бо он які високі, кремезні, один навіть товстий, а всі троє такі нахабні, що жах!
           –  Чого ти верещиш?! – задираки також налякалися, що Вітьків крик можуть почути і прийти на допомогу. – Цить! Швидко віддавай гроші, бо повернешся додому з “ліхтарем” під оком!
           Найдебеліший вхопив Вітька за комір куртки і підняв догори, ніби ганчір'яну ляльку. Хлопчик зіпнувся навшпиньки, щоб не висіти лантухом.
           –  А-а-а! – зненацька заволав Вітько так голосно, наче побачив перед собою здоровенну жабу чи страшнючого воло­хатого павука, чи свій найстрашніший страх у закутку темної кімнати. – А-а-а!!! А-а-а!!!
           Його вереск лунав так гучно, аж його почула за рогом школи Катруся Розумниця. Дівчинка саме несла вазон, який вони усім класом зібралися подарувати класній керівничці на День учителя. І хоча свято от-от мало розпочатися й не виста­чало тільки Катрусі з дарунком, дівчинка без вагань звернула у бік, звідки долинув крик.
           –  Як вам не соромно! – ще здалеку загукала дівчинка, ледве побачила негідну картину: троє здорованів цькують малого школярика, а той відчайдушно намагається від них відбитися.
           –  Тобі чого треба, мала? – огризнувся п'ятикласник.
           –  Негайно відпустіть хлопчика! – наказала Катруся і насу­пилася так, ніби зібралася завдати їм добрячого прочухана.
           –  Іди собі, куди йшла! – злісно просичав до неї опецьку­ватий задьора.
           –  ...І хутко, мала, доки вазон не зів'яв! – гекнув його товариш, задоволений своїм дотепом, що здався йому страшенно влучним.
           –  Піду, тільки разом із хлопчиком, – вирішила смілива Катруся. – Відпустіть його, бо буде гірше!
           –  Гірше? Що ти можеш нам зробити, мала? – зверхньо хмикнув п'ятикласник. Викличу міліцію, – відрубала дівчинка.
           –  Ага! Міліція так відразу візьме та й прибуде! Немає їм більше чого побити, – зайшовся глузливим реготом друзяка-вимагач.
           –  А міліція вже тут! – це Славко Хоробрик наспів на лемент.
           –  Ти ще хто такий? – брови у най­активнішого задираки поповзли на лоба – звідки взявся цей хлопчак?
           –  Я – майбутній міліціонер, – повідомив Славко.
           –  Майбутній – не теперішній... – шикнув вимагач.
           –  То ви хочете поговорити зі справжніми міліціонерами? – чемно уточнив Славко Хоробрик. – Це дуже просто! Міліції буде про що з вами розмовляти. Вимагати гроші – справж­ній злочин! А злочинцям – місце з буцегарні. Утрьох сядете в тюрму.
           –  Який ще злочин? – наляка­тися п'ятикласники і позадкували від войовничих дітлахів. – Яка буцегарня? Навіщо тюрма? Ніякого злочину ми не робили! Це ми так... просто... жарт такий! Ми пожартували, а малий не зрозумів... – взялися вони наввипередки белькотіти сякі-такі виправдання, ще тихіше, ніж якихось кілька хвилин тому говорив другокласник Вітько.
           –  Я телефоную на 102 і викликаю міліцію! – оголосила Катруся.
           –  А-а-а-а!!! – заволали розбишаки й щодуху накивали п'ятами.
           Відважні школярики розсміялися. Вимагачі так налякалися самої згадки про міліцію, що дременули світ за очі, забувши і про гроші, й про малого Вітька.
           –  Більше їх не бійся, – порадив хлопчикові Славко Хоробрик. – А якщо вони знову візьмуться за своє, ти одразу кажи мені. Майбутній міліціонер – це теж міліціонер! – запевнив він. – У біді не залишимо.
           –  Гаразд. Дякую, – усміхнувся Вітько. – А тепер можна я побіжу по булочку, бо скоро перерва закінчиться?
           –  Авжеж, біжи. І не запізнюйся на урок, – напоумив його Славко.
           Катруся, яка після свого переможного окрику: “Телефоную на 102!”, – досі мовчки стояла з вазоном, нарешті поцікавилася у Славка:
           –  А ти справді майбутній міліціонер?
           –  Звичайно, – запевнив її хлопчик.
           –  Скажи, а дівчатка можуть бути міліціонерами? – обережно запитала Катруся і затамувала подих.
           –  Ні. Дівчатка можуть бути міліціонерками! – уточнив Славко.
           –  Ура! Тоді я буду міліціонеркою! – зраділа дівчинка. – Будьмо друзями! Мене звати Катруся Розумниця.
           –  А мене Славко Хоробрик. – відрекомендувався хлоп­чик. – Звісно, будьмо.
           Відтоді Славко і Катруся стали друзями-нерозлийвода.



        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Саллі Грін “Напівзагублений ”
        Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
        Наталія Щерба “Лунастри”
        Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
        Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
        Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
        Ульф Старк “Диваки і зануди”
        Роальд Дал “Відьми”







        Яндекс.Метрика
        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр