www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода сьома Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода сьома

        ПРИГОДА СЬОМА

        Колядниця-коляда

           Тільки-но Славко Хоробрик натиснув пальцем на кнопку дзвінка, яка двері миттю розчинилися навстіж прямісінько перед його носом.
           –  О! Це ви! Привіт! – зрадів маленький господар квартири, коли побачив на порозі Славка і Катрусю. – Проходьте!
           –  А чому ти не запитуєш: “Хто там?” – здивувався Слав­ко.
           –  Навіщо запитувати? – знизав плечима гостинний Анд­рій. – Я ж знаю, що там – або ви, або інші друзі-колядники...
           –  ...або злодії, – додала Катруся.
           –  Сьогодні злодії сидять вдома і чекають на колядників! – безтурботно відмахнувся Андрій. – Сьогодні ж ко-ля-да!!! Ви хіба забули?
           –  Ні, не забули. Але, за статистикою, саме на свята злодії найбільше обкрадають довірливих людей, – повідомив Славко майже офіційно.
           –  Звідки ти знаєш? – здивувався Андрійко.
           –  У мене дідусь і тато – міліціонери, – нагадав йому Славко. – І я, як майбутній міліціонер, просто зобов'язаний знати про такі елементарні речі. Хіба ти забув? – Славко запи­тав Андрія його ж словами.
           –  Так, забув, – зізнався хлопчик. – Я, звісно, знаю, що треба дивитися у вічко і не відчиняти, не запитавши, хто за дверима, – пригадав він настанови батьків, вчителів та інспектора міліції, котрий приходив якось до них на урок і навчав правил безпечної поведінки. – Але сьогодні... забув... – геть знітився він. – Дякую, Славку, що нагадав.
           –  Прошу! – усміхнувся хлопчик. – А для чого на світі є друзі?
           Друзі є хоча б для того, щоб разом коля­дувати! Діти завчасно домовилися зібратися вдома в Андрія, аби гуртом піти по сусідах з колядою. Вдячні господарі будуть обдаро­вувати дітлахів солодощами або й грішми – бо так ведеться ще з дуже давніх часів, така традиція в українців.
           Та поки ще не всі колядники зібралися, не сидіти ж дітям мовчки. А тема для балачки напросилася сама собою.
           –  Ой, а ви знаєте, що до нас на Новий рік мало не влізли злодії?! – поділилася пригодою вже знайома нам Марина, до якої у вересні ми ходили на день народження. –Я тоді хворіла на ангіну і лежала в ліжку. А мама з татом пішли на роботу, бо вони ж не захворіли і не могли залишитися вдома. Ніколи не повірите, кого я не впустила – Діда Мороза зі Снігуронькою! Я не відчинила їм, хоча дуже хотілося отримати подарунки, про які вони мені розповідали крізь двері...
           –  Нічого собі! А якщо то були справжні Дід Мороз та Снігу­ронька? – отетерів Андрій.
           –  Ні, не справжні, – похитала головою Марина.
           –  Звідки ти довідалася? – поцікавився Славко Хоробрик.
           –  Я бачила, – відповіла дівчинка. – Мені набридло дивитися мультики і я визирнула у вікно. І побачила, що Дід Мороз і Снігуронька пішли на подвір'я до наших сусідів. А там живуть старі-старі дідусь із бабусею. Вони навіть старші за мого прадідуся Івана, а йому – вісімдесят два роки! Тому я й не повірила, що вони запросили до себе Діда Мороза і Снігуроньку, аби казкові герої привітали їх зі святом. Старенькі ж не вірять в існування цих чарівних істот...
           –  Яка ти молодець, Марино! Така спостережлива! – щиро похвалила дівчинку Катруся Розумниця.
           –  Мені, звісно, страшенно кортіло впустити їх у дім, – зізналася Марина. – Це ж не хто-небудь прийшов, а сам Дід Мороз зі своєю онукою. Не щодня навідуються такі гості! Вони обіцяли мені якийсь чудесний подарунок...
           –  І ти встояла, не відчинила?! – не йняв віри Андрійко.
           –  Не відчинила, – гордо відповіла дівчинка. – Потім на вулиці говорили, що ті несправжні Дід Мороз та Снігурка обікрали наших стареньких сусідів і ще кількох людей на вулиці. Могли б і нас обібрати...
           –  Могли б, – погодився Славко. – Ти правильно зро­била, що не впустила їх у дім. А батькам розповіла про цю пригоду?
           –  Звісно, розповіла. Вони похвалили мене і... купили за те на Новий рік най-найчудесніший подарунок, який я сама вибрала в магазині! – радісно похвалилася дівчинка.
           –  От бачиш, як усе гарно вийшло: і злодіїв-брехунів не пустила, і подарунок отримала! – підсумувала Катруся розмову.
           А до кімнати вже увійшли решта друзів, на яких чекали колядники. Діти тепло одягнулися і вирушили колядувати. Ходили від оселі до оселі справжньою колядницькою вата­гою і так дзвінко співали: “Коляд-коляд-колядниця...”, що чули ту пісню не лише жителі будинку, а й вся округа! Дехто з господарів не дозволяв дітям колядувати і спочатку маленькі співаки навіть ображалися.
           –  А ну зробімо їм якусь шкоду, щоб не були такими ску­пими! — запропонував хтось із дітей.
           –  Ні, не можна! – зупинив Славко Хоробрик нехороші наміри своїх друзів. – Хай собі, це їхнє право. А нас, якщо зробимо якийсь бешкет, справді буде за що карати, – пояс­нив він.
           А ще – ми ж колядники і маємо нести добрі вісті-колядки, – нагадала Катруся Розумниця. – Тут не дозволили колядувати, а там – запросять. Ходімо! На нас чекають!



        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр