Василь Горбатюк – прозаїк Хмельниччини з покоління вісімдесятників. Його дебютна книжка “Ясен-дерево”, що вийшла друком у видавництві “Радянський письменник” засвідчила, що талант проріс з реального грунту сільського життя, а орієнтиром для нього стала багата практика талановитих попередників, насамперед, Григора Тютюнника, в якого наш земляк вчиться, але не наслідує.

   Писати Василь Іванович почав ще будучи студентом, а у 1983 році заявив про себе вагомим доробком – збіркою оповідань “Ясен-дерево”, за яку, власне, його й було прийнято до Спілки письменників (1984р.). Свої перші твори подільський письменник присвятив юним читачам. Це збірки “Золоті кораблі" (1986), “Ласощі для білочки” (2002), повість “Бігли коні” (1996). Для середнього і старшого віку адресовані збірки “Де починається Гольфстрім” (2000) (дізнатись більше), “Безголов'я” (2008). А ось наступні твори уже більш серйозного характеру: художньо-документальна  проза “Тенета 30-х” (2003), документальні книги “За тебе, свята Україно” (2006, у співавторстві), “З-під трави забуття. Подільські шляхи українських письменників” (2011), “Птиці над нами” (2016), романи “Кручі” (2008), “Ще настане ваша пора” (2012), “Слово і меч” (2013) та краєзнавчий нарис “Місцеве самоврядування Хмельниччини. Деражнянський район” (у співавторстві).
   Герої творів Василя Горбатюка – люди сучасного подільського села. Автор пильно і любляче приглядається до них, дошукується гуманістичних глибин, справжньої людяності. Це не літературні персонажі, а живі люди, які прагнуть зрозуміти себе і світ, в якому живуть, які хочуть, щоб на нашій землі було більше краси, добра, правди.
   Бо талант у Василя Горбатюка справді непересічний, щедрий і плодовитий. Він розкривався впродовж років і десятиліть, широчінь і глибина його воістину захоплюють, вселяють впевненість у тому, що з часом, попри буревії та грози, не зміліють життєдайні джерела творчих набутків письменника, і з-під невтомного пера його з'являтимуться все нові й нові гостросюжетні, психологічно наснажені, сповнені ліризму й глибокого патріотизму, любові до рідного краю, землі Подільської, до України романи, повісті, оповідання. Він продовжуватиме дарувати їх людям, як робив і робить це нині. Робить з любов'ю і добром у серці.
   З любов'ю і добром іти до людей, нести зігріте душевним теплом слово людям – то життєве й творче кредо письменника Василя Івановича Горбатюка.
   Ось що сказав відомий український письменник Володимир Яворівський про твори Василя Івановича: “В його оповіданнях живуть люди, яких він добре знає і відчуває не крізь “філологічний фільтр”, а прямим дотиком своєї душі…
   Василь Горбатюк “демократичний” в доборі своїх героїв. Це в усьому начеб непоказні люди сучасного подільського села. Його світ відкритий. Заходьте в нього довірливо і впевнено. Вас зустрінуть не літературні персонажі, а живі люди, які хочуть, щоби на цій землі було ще більше краси, добра і правди”.
   Подільський письменник Броніслав Грищук так характеризує творчість свого земляка: “В Горбатюкових оповіданнях наче б нічого надзвичайного не трапляється, сюжет їхній вельми далекий від інтригуючого “а що там далі?”. Горбатюк, образно кажучи, оре та засіває те саме поле, яке до нього обробляли Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Яворівський, та й вирощений і випечений автором хліб начебто не відрізняється од короваю його попередників, принаймні зовні…
   …Либонь, найхарактерніша ознака Василевої прози: ховати так звану мораль углиб рядка, водночас із текстом вибудовувати й підтекст, другий або навіть третій план”.
   Гідні оцінки, справедливі та об'єктивні. Він та його творчість цілком заслуговують їх.