Сплять собі в коробці
Дерев'яні хлопці.

Нагадайте: що то є?
Голосом літа кує.

Споконвіку не росте
Має око золоте. 

Між ротом і тарілкою
Щодня шугає білкою.  

Придбала одежину
На літо і на зиму.   

В нього стільки голочок,
Як у небі зірочок. 
 
Де левада і ріка,
Хтось розлив глек молока.   

Жало колюче має –
Нас медом пригощає.   

Рогата, бородата –
На молоко багата.  

Що то за сила
Ставки засклила?

У кого із батьків
Дванадцять парубків?  

Росте не в полі – на вікні,
Дарує квіти запашні.  

Невеликі співунці,
А живуть у полі, в лісі,
У селі – ночують в стрісі
Й просто неба…
– Молодці, –
Ми сказали б…

Відома з віку рідина,
Усяк її вживає,
Буває хмаркою вона,
Пушинкою буває,
Бува, як скло, крихка, тверда
Звичайно, підкажіть…  

Є в нашім домі дивний дім:
Зима гостює завжди в нім,
Та я охоче в домі тім
Все бережу – що п'ю і їм.

Вибігла із джерела:
І лугами, і полями
Та дрімучими лісами –
Ген до моря… побрела.