СТЬОПА КИЩУК

   Вони були вірними друзями – Стьопа Кищук, Валя Котик та Коля Трухан. Жили на одній вулиці, вчилися в одній школі, разом розважалися та мріяли. Мріяли разом після закінчення школи піти навчатися до військового училища. Світлі мрії хлопців перекреслила війна. Фашисти захопили Шепетівку.
    У 1942 році, коли Стьопі Кищуку йшов шістнадцятий (1924 рік народження), він, як і його товариші, став членом підпільної організації міста Шепетівки, якою керував Остап Андрійович Горбатюк.
   Стьопа з друзями розшукував зброю. Вони знали, що в навколишніх лісах діють партизани, яким вкрай необхідна була зброя та боєприпаси. У вириту на старому кладовищі яму хлопці складали знайдені гвинтівки, патрони та інші боєприпаси. А одного разу хлопці натрапили у лісі на яму з толом. Треба було негайно його переправити до партизанів. Це завдання доручили юним підпільникам і вони успішно з ним впоралися. Через декілька днів у Шепетівці стало відомо, що на перегоні Кривин – Бадівка партизани висадили в повітря міст, через який проходив гітлерівський військовий ешелон. То була перша велика диверсія на залізниці. Хлопці були горді, адже ешелон підірвався на їх мінах.
  Стьопа Кищук був безстрашним підпільником, шукав зв'язки із військовополоненими, розклеював листівки, брав участь у диверсіях. Згодом, коли фашисти почали арештовувати шепетівських підпільників, Стьопа з друзями потрапив до партизанського загону.
   Сміливий та хоробрий юний партизан виконав багато важливих і ризикованих завдань, брав участь у багатьох диверсіях на залізниці, у здійсненні нападів на німецькі склади та ешелони.
   Стояла сувора зима 1944 року. Партизани з'єднання Одухи успішно звільнили від фашистів місто Славуту. Радянська Армія наступала на Ізяслав з півночі. Загін Музальова Івана Олексійовича, в якому партизанив Стопа Кищук, повинен був ударити з півдня. Нелегкий то був похід. В лісі лежали глибокі сніги, дув сильний вітер, засипав очі колючим снігом. Ворог не сподівався удару з тилу і в паніці почав відступати до центру міста. А там, зібравши сили, вчинив запеклий опір.
   В цьому бою і загинув безстрашний і сміливий Стьопа Кищук.
  Ось як описує цю трагічну подію письменник І.Мельников у книзі “Їм не вручали повісток…”: “Опустивши голови, фашисти понуро сунули мимо юних партизан. Ось ще один фашист виходить з будинку з піднятими вгору руками, а за ним молодий партизан з автоматом. Фашист, люто зиркнувши на юних партизан, зняв з шиї автомат і сердито кинув його на обочину. Валя побачив, як смикнувся Стьопа.
   – Це той гад, що бив мене! – штовхнувши плечем Валю, Стьопа спрямував свій автомат на гітлерівця, та вистрілити Стьопа не встиг… У якусь мить гітлерівець вихопив з кишені пістолет і вистрелив. Валя натиснув на гачок, випустив усю обойму у фашиста, потім кинувся до Стьопи. Він ще стояв з широко розплющеними, здивованими очима, розметавши руки, ніби силкуючись обняти Валю. І раптом зі всього маху, мов підкошений, упав на сніг…
    – Стьопо, Степаночку! – закричав Валя, та друг уже не чув його”.
    Стьопа Кищук віддав своє життя за Батьківщину, за мирне небо над рідним краєм. Його ім'я навічно залишиться в серцях вдячних подолян.  

ПРОЧИТАЙТЕ ПРО СТЬОПУ КИЩУКА:

♦ Доманк А. Шепетовские подпольщики / А.Доманк, М.Сбойчаков. – М. : Политиздат, 1972. – 160 с.
             Стьопа Кищук – с. 11, 69, 77, 87-89, 127-129, 156.

♦ Их земля, их небо // Макухин М. Мартовские громы / М.Макухин. – Хмельницкий, 1995. – С. 150-151.
             Стьопа Кищук – с. 151.

♦ Литвиненко Є. Естафета поколінь / Є.Литвиненко // Вічно живі. – К., 1975. – С. 245-250.

♦ Нескорений край // Гула А. Шепетівка : історико-краєзнавчий нарис / А.Гула. – Львів, 1973. – С. 44-59.  
            Стьопа Кищук – с. 53.

♦ Орлята // Мельников І. Їм не вручали повісток… : збірка документ. оповідань та повістей про дітей-героїв Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р. / І.Мельников. – Сімферополь, 2004. – С. 158-178.

♦ Стежками юних месників // Подорожі, пошуки, відкриття : збірка. – К., 1977. – С. 43-44.