МАРІЯ ТРЕМБОВЕЦЬКА

   Ця мужня і смілива дівчина була однією з найактивніших учасниць Проскурівського підпілля. У 1941 році Маня Трембовецька закінчила 10 класів школи № 3 (сьогодні НВО № 5). Юнка мріяла стати лікарем, але всі плани поламала війна. Фашисти віроломно напали на рідний край.
   З перших днів окупації в місті почала діяти підпільна група, яка складалася із бувших випускників школи № 3. Організатором і керівником її був юнак Петро Семенюк. До цієї групи входила і Марія Трембовецька. Учасники групи слухали повідомлення радянського інформбюро, записували їх, розмножували листівки із закликами до боротьби з гітлерівцями і розповсюджували їх містом.
   Невдовзі Марія влаштувалася у міську друкарню ученицею складача Марії Ченаш, яка до останніх днів була їй наставником і вірною подругою. Дівчина дуже скоро оволоділа цією спеціальністю і протягом кількох місяців таємно виносила з друкарні шрифт, папір, друкарську фарбу.
   У листопаді 1941 року Маня разом із своїми друзями здійснила сміливий вчинок. Не побоявшись прискіпливих поліцаїв, вона таємно набрала текст листівки. Цей набір був винесений і схований у дворі. Вночі його забрали підпільники.
   За участю Марії згодом була створена підпільна друкарня. Дівчині часто доводилось працювати по 16-18 годин на добу, адже після зміни в друкарні вона набирала на конспіративній квартирі листівки, що кликали до боротьби з фашистами.
   Не зважаючи на суворий контроль, Марія, часто ризикуючи життям, віддруковувала зайві екземпляри перепусток, довідок про звільнення від роботи, карток біржі праці. Такі бланки вона передавала підпільному комітету. Крім того, вона виготовила дві печатки, шість штампів поліції, комендатури, біржі праці, за допомогою яких згодом виготовлялись необхідні фіктивні документи.
   Марія передала підпільникам більше тисячі довідок, з допомогою яких багатьом юнакам і дівчатам вдалося уникнути набору до Німеччини на каторжні роботи.
   Разом із своїм батьком Марія переховувала у спеціальному сховку вісім поранених офіцерів. Протягом двох місяців вона доглядала за ними, робила перев'язки. Після одужання ці люди були залучені до підпільної та диверсійної роботи. У себе на квартирі Марія надала сховище і шістьом членам підпілля. Протягом двох місяців у Марії переховувався і Петро Семенюк, якого розшукувала поліція.
   Ця смілива дівчина була також зв'язковою між комітетом і трьома підпільними групами, в тому числі і з Меджибізьким підпіллям.
  19 квітня 1943 року, за доносом зрадниці, Марію Трембовецьку заарештувало гестапо. При арешті вона виявила неабияку мужність та спокій. Коли гестапівці вивели її на вулицю, вона, подивившись на вікна друкарні, мовчки вклонилась Марії Ченаш.
  Цілий місяць продовжувались допити і катування. Гестапівці знущались з особливою жорстокістю: заганяли під нігті розпечені голки, ламали руки і ноги, випалювали очі, затискали голову в обручі. Разом з Марією в одній камері була ще одна заарештована підпільниця Ольга Кшевінська. Кати сподівалися, що дівчата видадуть членів підпільного комітету, їх справжні прізвища, місцезнаходження підпільної друкарні. Проте, не дочекалися ні слова.
   Ось як описує останні хвилини життя мужніх підпільниць в документальному романі “Буремний Буг” письменник Петро Карась: “З наказу вахмістра дві доби не годували кількох вівчарок. Їх скажені гавкоти доносилися і в цю камеру, де знову катували Кшевінську і Трембовецьку. М'ясники у гестапівських мундирах спокійно різали їм груди і роз'юшені кров'ю рани посипали сіллю…
   У ніч на перше травня в тюремному дворі на них випустили голодних вівчарок, і розпалені жертвами вовкодави розривали їх на шматки. А блідий, пощерблений місяць у небі висів, як сльоза чи сокира. “Товариші, ми вмираємо, витримавши жорстокі катування і наругу. Ми знаємо, за що вмираємо. Ми не змогли добити ворога. Зробіть це за нас. Продовжіть боротьбу і відомстіть за нас”. Такою була остання записка Марії Трембовецької, передана батькам”.
   На той час юній підпільниці не виповнилося ще й 20 років. Жорстокі знущання і біль витримала Марія. Дякуючи її мужності, вісім підпільників, в тому числі троє членів окружного підпільного комітету, четверо керівників підпільних груп, котрих вона добре знала, залишилися на волі і продовжували боротьбу.
   Поховали Маню Трембовецьку, як її ніжно називали друзі, у Проскурові, на старому міському цвинтарі. Посмертно її нагороджено орденом Леніна. Подвиг юної проскурівчанки навіки вписано в героїчну історію Поділля.

ПРОЧИТАЙТЕ ПРО МАРІЮ ТРЕМБОВЕЦЬКУ:

♦ Карась П. Буремний Буг : художньо-документ. роман / П.Карась. – Хмельницький : Поділля, 2001. – 677 с.

♦ Мачківський М. Пароль “Проскурів” : художньо-документ. роман / М.Мачківський. – Хмельницький : Поділля, 1997. – 543 с.

♦ Михайлів Т. За рідну землю, за Україну! Нескорена Трембовецька / Т.Михайлів // Майбуття. – 2014. - № 19.

♦ Трембовецька Марія Михайлівна // Єсюнін С. Вулиці Хмельницького / С.Єсюнін. – Тернопіль, 2005. – С. 90.

♦ Хрящевська О.В. Подвиг, що житиме вічно / О.В.Хрящевська // Матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції “Місто Хмельницький в контексті історії України”. – Хмельницький, 2011. – С. 344-351.