КАРЛ КОШАРСЬКИЙ

   Людина сильної волі і незламного духу – так можна сказати про цього молодого проскурівського підпільника. Народився Карл Кошарський у 1919 році в місті Проскурові в родині робітника. Тут у 1937 році він закінчив середню школу № 3, мріяв продовжити навчання у вузі, але в  його родину прийшла біда. Безпідставно заарештували його батька. Він працював бригадиром у депо, був головою залізничної профспілки, декілька років очолював Проскурівський міськвиконком. Проте його – чесну і порядну людину назвали зрадником, ворогом народу, агентом іноземної розвідки.
   Для юнака настали часи важкого болю і роздумів. Мати хворіла, довелося йти працювати на цукрозавод. Згодом Карл закінчив курси по підготовці вчителів для сільських шкіл. У 1939 році 19-річний юнак почав працювати вчителем спочатку у Ярославській, а потім у Пархомівській школах. Він викладав математику, геометрію, фізкультуру. Карл дуже любив дітей, був для них хорошим другом і наставником.
  Невдовзі Карл починає заочно навчатися у педагогічному інституті. Та його навчання і працю перериває війна. Про події перших днів і місяців окупації юнак так писав у своєму щоденнику: “Тяжко писати про те, що відбувається в місті. Організовуються поліцейські загони. Щоденно розстрілюють.. Гітлерівці оточують базари, в жінок забирають масло, цибулю, картоплю, розбирають будинки, знущаються. Про права людини навіть не згадуй, бо чекає удар гумової палиці. Сотнями знищується худоба, відбирають коней, запаси сільськогосподарської продукції і вивозять до Німеччини. У місті організовують “облави на людей”.
   Петро Семенюк – вірний товариш, знайомить Карла із керівником Проскурівського підпілля Миколою Храновським. Під підпільною кличкою “Леонід” він став одним із найактивніших членів Проскурівської підпільної організації. В селах Пархомівці, Ярославка, де працював до війни, із знайомих та підлітків-учнів створює підпільні групи. Організовує підпільну групу і в Меджибожі, таким чином є зв'язковим із Проскурівським підпіллям.
   Ці групи під керівництвом Карла Кошарського ведуть активну підпільну боротьбу і розповсюджують антифашистські листівки, збирають боєприпаси, знищують у Меджибожі склад пального. Якось Карлу разом із друзями вдалося перервати зв'язок між Проскуровом, Летичевом, Меджибожем і Вінницею, в кількох місцях пошкодивши телефонний кабель.
   Свої думки, спостереження, переживання молодий підпільник і далі занотовує у щоденнику, який сьогодні зберігається в Хмельницькому обласному архіві. Ось що він занотував у червні 1942 року: “У мене радісно на душі: вдалося зв'язатися з підпільними групами Замрія, Шашка і Голови. Наші ряди ростуть. Причому, з Шашком і членом підпільної групи Вовком пошкоджував лінію зв'язку. Нам удалося порвати дроти, що зв'язують Проскурів з Меджибожем і Проскурів з Летичевом і Вінницею. У МТС німці завезли біля десяти тонн бензину.
   Гадали, що вистачить на всю посівну, а ми утрьох – Шашко, Максименко і я – відкрили кран у цистерні, потекли бензинові струмки. Вранці начальник гестапо зі смаком відхльостував поліцаїв, що охороняли МТС, і старшого поліцая Ставниці за те, що вони не зуміли вберегти бензин…
   Хочу поспішати жити, а то яка-небудь необачність може обірвати мій земний шлях, а хочеться жити, горіти, працювати і боротися…”.
  Квітень 1943 року став дуже трагічним періодом в історії Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації. В гестапівських застінках з вини зрадників загинуло багато друзів К.Кошарського. Незадовго до цих подій група К.Кошарського одержала завдання комітету схилити на свій бік угорські роти, які були розташовані у Меджибожі. Разом з друзями-підпільниками Карл успішно проводить роботу з угорцями. Більше сорока чоловік вже готові були за сигналом арештувати офіцерів і виїхати в ліс до партизанів. Завершення роботи серед угорців було пов'язане з начальником Меджибізької поліції. Той деякий час тримав зв'язок із підпіллям, повідомляв про плани гестапо, але у вирішальний момент він зрадив. У щоденнику К.Кошарського читаємо: “Не підозрюючи, що Шашко підпільник, Бойко проговорився, що знищить Замрія, Кокору і одного хлопця з Проскурова. Це він, очевидно, на мене гострить зуби”.
   У Старокостянтинові, в гестапо по боротьбі з партизанами зрадник розповів про Меджибізьке підпілля. У травні 1943 року до рук гестапівців серед інших підпільників попадає і Кошарський. Ось як про це розповідає Микола Мачківський в художньо-документальному романі “Пароль “Проскурів”: “Була одинадцята ранку. Карл Карлович зібрався в Меджибіж. Через хвилин десять-п'ятнадцять він, можливо, залишив би свою квартиру; треба поспішати, щоб випередити Бойка. Зрадник одержить по заслузі…
   На порозі почулося тупотіння. Двері не замкнені, бо ж білий день. І на тобі: шестеро гестапівців, не проскурівських, а старокостянтинівських, безперешкодно увірвалися в хату. Навіть не поцікавилися хто він, накинулися на нього, скрутили руки за спиною, зв'язали і почали бити”.
   Щоб зламати дух молодого підпільника, гестапівці застосовували звірячі методи: били нагайкою з шипами, пекли розпеченим залізом, підтягували на диби. Понівечений, напівосліплений , мужній юнак не міг самостійно пересуватися, кості ніг і рук були перебиті, повідбивані нутрощі.
  Нічого від Кошарського не добившись, гестапівці його розстріляли. Це сталося 8 липня 1943 року. Йому йшов двадцять четвертий рік. На стінах старокостянтинівської    в'язниці    він   написав:   “Прощайте,   товариші!  Я вмираю, нічого не виказавши!”.
   Подоляни високо цінують подвиг полум'яного патріота, мужнього борця з фашизмом Карла Кошарського. Його іменем названо одну з вулиць міста Хмельницького, відкрито пам'ятник у селі Ярославка Хмельницького району. Часто організовувалися зустрічі молоді з матір'ю цього мужнього юнака Марією Миколаївною Кошарською, нині покійною.
   Світлій пам'яті патріота і героя Карла Карловича Кошарського присвячені книги одного із членів його підпільної групи Юхима Нетяги “Патриоты” та “Непобежденный”.

ПРОЧИТАЙТЕ ПРО КАРЛА КОШАРСЬКОГО:

♦ Із звіту про діяльність Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації // Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.) : збірник документів і матеріалів. – Львів, 1969. – С. 204-214.

♦Карась П. Буремний Буг : художньо-документ. роман / П.Карась. – Хмельницький : Поділля, 2001. – 677 с.

♦ Кошарського вулиця // Єсюнін С. Вулиці Хмельницького / С.Єсюнін. – Тернопіль, 2005. – С. 47.

♦ “Жити, горіти, працювати і боротися” // Сваричевський А. Йшла війна Поділлям : нариси, статті, дослідження / А.Сваричевський. – Хмельницький, 2004. – С. 39-42.

♦ Мачківський М. Пароль “Проскурів” : художньо-документ. роман / М.Мачківський. – Хмельницький : Поділля, 1997. – 543 с.

♦ Макухин М.Е. Мартовские громы / М.Е.Макухин. – Хмельницкий : Поділля, 1995. – 192 с.

♦ Михайлів Т. За рідну землю, за Україну! / Т.Михайлів // Майбуття. – 2014. – № 19.

♦ Нетяга Е. Патриоты : воспоминания / Е.Нетяга. – Шепетовка, 2012. – 200 с.

♦ Нетяга Е. Непобежденный : документальная повесть о Кошарском Карле Карловиче и его боевых друзях / Е.Нетяга. – Симферополь : Доля, 2005. – 192 с.

♦ Хрящевська О.В. Подвиг, що житиме вічно / О.В.Хрящевська // Місто Хмельницький в контексті історії України : матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції “Місто Хмельницький в контексті історії України”. – Хмельницький, 2011. – С. 341-351.