Народна артистка України, кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, володарка Золотої медалі ім. Віла Лобоса, лауреат міжнародних конкурсів, викладач Національної Музичної Академії ім. Чайковського по класу вокалу, солістка Республіканського будинку органної і камерної музики. За багаторічну працю на рахунку Ольги Іванівни Басистюк 15 звань, медалей і премій.
   Народилася ця чудова надзвичайна співачка 19 серпня 1950 року в селі Поляни Волочиського району Хмельницької області. Кароока, чорнявенька сільська дівчинка гарно навчалася, допомагала по господарству, любила природу, а у вільний час разом із мамою Марією Пилипівною співала народних пісень, брала участь у художній самодіяльності, виступала на оглядах. “Чому я почала співати? І сама того не знаю, – розповідає Ольга Іванівна. – Свідомо, з двох років, уже затягувала різні мелодії – таким сильним було бажання самовираження. Професійних артистів у сім'ї серед предків не було. Але я українського роду, а він співучий увесь! І родина наша не була винятком: бабця, мама, дідусь по лінії мами мали добрі голоси… А я така дівчинка була, що не тільки співати могла, а й вірші писала, малювала, танцювала. І непосидюча була, мов дзиґа!”.
   У 1961 році сім'ю спіткало велике горе – в автомобільній катастрофі загинув батько, якому виповнилося лише 35 років. Важку ношу на свої плечі взяла мама Ольги. Вона робила все, щоб у доньки було більше часу для художньої самодіяльності і щиро раділа її успіхам. А Оля тихцем мріяла стати артисткою.
   Закінчивши десятирічку, не знаючи навіть нотної грамоти, поїхала до Львівської консерваторії здійснювати свою потаємну мрію. На щастя, прослухав дівчину у 1970 році завідувач кафедрою оперного співу, Народний артист України, професор Павло Кармалюк і напророчив  їй бути оперною співачкою. А потім було сім років напруженої праці під мудрою опікою Заслуженої артистки України Людмили Жилкіної.  Рік 1975-й став для Ольги Басистюк доленосним: на Міжнародному конкурсі вокалістів ім. Віла Лобоса в Ріо-де-Женейро вона здобуває першу премію і золоту медаль. Бразильська преса порівнювала красу її голосу із скрипкою геніального Страдиварі в руках неперевершеного скрипаля Давида Ойстраха. У цьому ж році вона удостоюється золотої медалі імені славетної болгарської співачки Каті Попової на Міжнародному конкурсі вокалістів у місті Плевені (Болгарія).
   З багатьох країн світу посипались запрошення на гастролі. В 70-х роках провідній артистці Львівської філармонії аплодують у Бразилії, Болгарії, Москві, Тбілісі, Києві, Лондоні.
   У 1976 році Ольга Басистюк отримує звання Заслуженої артистки України. У 1978 році отримує Золоту медаль на Міжнародному конкурсі грамзапису в Братиславі за ініціативою ЮНЕСКО, а у 1987 році отримує медаль ЮНЕСКО за видатні творчі заслуги.
   З 1981 року за наказом Міністерства культури переїхала до Києва. Виступає у Республіканському будинку органної та камерної музики. У 1985 році Ольга Басистюк стає Народною артисткою України, а 1987 рік приніс їй нову нагороду – лауреата премії імені Тараса Шевченка.
   Її незвичайної краси і виразності голос, який рівно і благородно звучить у всіх регістрах, зачаровує кожного, кому хоч раз довелося його почути. За цією найвищою довершеністю в співі стоїть багатолітня напружена праця співачки над собою. Зачаровує глядача не лише голос співачки, а й її вміння концентруватися на образі твору, який виконується, бездоганне володіння мистецтвом швидкого емоційно-образного перевтілення від твору до твору.
   Репертуарний діапазон О.Басистюк надзвичайно широкий – охоплює твори композиторів майже чотирьох століть – Скарлатті, Белліні, Каччіні, Вівальді, Верді, Генделя, Шуберта, Дворжака, Сен-Санса, Бізе, Равеля, Веделя, Мусоргського, Лисенка, Стеценка, Дичко, чимало творів сучасних вітчизняних і зарубіжних композиторів. Камерні солоспіви, оперні арії, духовна музика, народні пісні багатьох народів світу, в т.ч. й негритянські. Компакт-диск, який випустила після успіху в Ріо, вісім разів перевидавався й розходився миттєво. В репертуарі співачки більше трьохсот творів різноманітних стилів, епох, жанрів, народна музика, п'ятнадцять сольних програм.
   У 1993 році Ольга Басистюк одержала престижну премію фундації Михайла Дем'яніва “Свобода й мир для України”, яка, як відомо, вручається найдостойнішим представникам нашого народу, які мають особливі заслуги в розбудові української державності в царині політики, науки, культури та літератури. Ольга Іванівна частий гість на Хмельниччині, де проживають її родичі. Вона щаслива мама – у неї вже дорослий син Тарас.
   На сьогоднішній день наша землячка Ольга Басистюк – одна із кращих концертно-камерних співачок України. Ольга Басистюк – це золотий голос, унікальна індивідуальність, не схожа ні на кого художня особистість, яка гостро і по сучасному відчуває мистецтво і життя.

Матеріали про життя і творчість Ольги Басистюк:

♦ Басистюк Ольга Іванівна // Енциклопедія сучасної України. Т. 2. – К., 2003. – С. 294.
♦ Гриник-Сутанівська В. Багато сказати без слів : інтерв'ю / В.Гриник-Сутанівська // Українська культура. – 1993. – № 7.
♦ Клейменова О. Оркестр і примадонна / О.Клейменова // Голос України. – 1998. – 19 травня.
♦ Кульбовський М. Золотий ювілей Ольги Басистюк / М.Кульбовський // Проскурів. – 2000. – 12 травня.
♦ Басистюк Ольга // Хто є хто на Хмельниччині : довідково-біографічне видання. Вип. 1. – К., 2003. – С. 116.
♦ Яшин К. Тут вчилася Ольга Басистюк / К.Яшин // Радянське Поділля. – 1982. – 17 жовтня.