Володимира Свідзінського по великому праву називають сином Поділля.
   Народився Володимир Свідзінський в 1885 р. в с. Маняків Вінницького повіту Подільської губернії в сім'ї священника. У 1890 р. батька перевели в село Моломолинці Летичівського повіту, недалеко від містечка Меджибіж.
   Село Моломолинці стало селом його дитинства, адже хлопчику було тоді п'ять літ і саме тут він почав свідомо сприймати навколишній світ.
   Брат Володимира – Вадим Свідзінський згадував: “Моломолинці оточені лісами; тут було велике глибоке озеро з островом, два ставки, річка Бужок – притока Бугу. Це робило місцевість вельми мальовничою. В Моломолинцях проходило наше дитинство – час, коли враження глибоко западають у душу і певною мірою надалі визначають характер людини.
   Незабутня радість, з якою ми зустрічали весну, що приносила з собою пробудження природи. З'являлися у великій кількості дикі качки, на лузі ходили лелеки, болотяні курочки, сад наповнювався співами птахів. У нас під впливом цих вражень рано пробудилася любов до природи, яку ми пронесли через усе своє життя. Особливо чутливо і глибоко сприймав природу Володя”.
   У такому оточенні формувався світогляд хлопчика – майбутнього видатного українського поета.
   Коли у 1899 р. батька перевели у с. Лянцкорунь (тепер Зарічанка Чемеровецького району), для 14-річного Володимира прощання з Моломолинцями було прощанням з дитинством. Після навчання в бурсі у Тиврові, з 1900 року навчався у Кам'янець-Подільській семінарії. Вже тоді, у 14-15 років він починає писати перші вірші.
   Не закінчивши через хворобу духовної семінарії, Володя вступає до економічного відділу Київського комерційного інституту. На період навчання в Києві припадає перша публікація вірша Володимира Свідзінського “Давно, давно тебе я жду…” у місячнику “Українська хата” (1912 р.).
   По завершенні навчання, на запрошення Подільської земської управи у 1913 р. В.Свідзінський займався обстеженням ткацького промислу, його нарис “Ткацький промисел” згодом увійшов до книги “Кустарні промисли Подільської губернії”.
   У 1916-1917 рр. довелось Свідзінському працювати у Волинській контрольній палаті в Житомирі, служити в діючій армії в управлінні польового контролю при штабі 7-ї армії, а з жовтня 1918 р. він знову в Кам'янці-Подільському на посаді редактора української мови у видавничому відділі Подільської народної управи.
   У Кам'янці поет знайшов свою долю – одружився з донькою священника Георгіївської церкви Зінаїдою Сулковською, яка подарувала йому доньку Мирославу.
  Кам'янецький період життя В.Свідзінського відзначається цілим рядом його публікацій у тогочасних періодичних виданнях. З 1921 р. Володимир Свідзінський переходить працювати архіваріусом до Кам'янець-Подільського університету, згодом працював завідуючим архівами Кам'янеччини, завідувачем архівного управління.
   У 1922 р. у Кам'янецькій філії Державного видавництва України вийшла перша книжка В.Свідзінського “Ліричні поезії”.
                        Чолом тобі,
                        Землі ласкавої куточку милий.
                        Ти дав мені колись щасливі дні.
                        Прийми ж ізнов, і другом будь мені,
                        І миром оклони…                               .
   В цей час він займається дослідженням документів старовини, пише розвідки. У зв'язку з реорганізацією Кам'янецького окружного архівного управління, і зрозумівши, що продовжити вивчення історії подільського селянства сподівання марні, переїжджає із сім'єю до Харкова. Працював коректором, літературним редактором в журналі “Червоний шлях”.
   Тут, у Харкові він часто згадував Поділля, яке навіки стало йому рідним, навічно залишилося у його серці. Тут вповні розгоряється його поетична творчість, він багато перекладає з іноземних літератур.
   У 1927 р. в Харкові Свідзінський видає свою другу книгу “Вересень”. В багатьох поезіях він згадує рідне Поділля. Звертаючись до дружини, пише:
                        А імені твойого звук
                        Як огнекрилий мак у полю,
                        Як сорні наспіви кукалю,
                        Як пахощі подільських лук.
   “З любов'ю до старовини, гарячої заінтересованості звичаями, з багатющих знань народного побуту, із закоханості в рідну природу погорбленого грабовими лісами й перелісками порослого Поділля, із закоханості в мову рідної землі і походив, думається мені, поетичний талант і сама поетична своєрідність таланту Свідзінського. Це був справді неповторний поет. Поет своєрідно-український, якого не знаю, чи можливо перекласти, хіба що переспівати іншими мовами” – згадував згодом великий приятель В.Свідзінського Юрій Смолич.
   У 1940 р. В.Свідзінському пощастило видати ще одну книжку поезій “Медобір”. “Це була поезія надзвичайно багата своїми поетичними засобами, зачерпнута з джерел народної мови, заслуговувала на увагу критики, куди більше як творчість Рильського чи Тичини” – писав дослідник його творчості Б.Кравців. Проте офіційна критика ігнорувала творчість поета.
                        В полум'ї був з первовіку
                        І в полум'я знову вернуся…
                        І як те вугілля в горні
                        В бурхливім горінні зникає,
                        Так розімчать, розметають
                        Сонячні вихори в пасма блискучі
                        Спалене тіло моє…
   Так писав Володимир Свідзінський в одному із своїх віршів. І ніби напророчив свою долю.
   У 1941 р., у ще не окупованому німецькими  фашистами Харкові, прокотилися нові хвилі репресій. За грати НКВС потрапив і видатний український письменник Володимир Свідзінський. Його донька Мирослава згадувала: “27 вересня 1941 р. пішла я в чергу по хліб (було це ополудні, день був похмурий), коли повернулася додому, то батька не застала. Бабуся Ганна, котра жила з нами в одній хаті, розказала мені, як “чорний ворон” забирав мого батька. При обшуку в нас усе перерили. Потому я ходила на Чернишевську, де був великий будинок НКВД, щоб довідатись про батькову долю. Мені щоразу казали, щоб я прийшла вдруге.  Я приходила, і мені знову нічого не казали”.
   Коли виникла загроза оточення Харкова німцями, заарештованих погнали на Схід. 18 жовтня 1941 р. у селі під Куп'янськом їх загнали в сарай і жорстоко знищили – спалили. Серед згорілих живцем був і поет Володимир Свідзінський.
   За радянських часів творчість Володимира Свідзінського замовчувалась, як і його трагічна смерть. Та все ж правда, як і його творчість, не загинула. Його твори неодноразово видавалися у Західній Європі, в Америці. Вже в часи незалежності України його творча спадщина видана у двох томах. І таки повернувся Володимир Свідзінський до рідного Поділля: пам'ять про нього живе у серцях подолян. У ювілейні роки проводяться літературно-мистецькі свята, присвячені його пам'яті, його іменем названі вулиці у містах, відкрито пам'ятник на території Кам'янець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка. А найголовніше – з нами його поезії – ліричні, теплі, щемливі, справжні, багаті на глибинні почуття, добро, які народжувались у спогадах про рідне Поділля.

Прочитайте про В.Свідзінського:

♦ Горбатюк В. “Явись мені, коханий саде мій” / В.Горбатюк // Свідзінський В. “Там, на рідній межі…” / В.Свідзінський. – Хмельницький, 2015. – С. 3-16.
♦ Літературно-критичні матеріали [про В.Свідзінського] // Свідзінський В. Вибрані твори / В.Свідзінський ; упоряд. Е.Соловей. – Київ, 2011. – С. 309-384.
♦ Соловей Е. Поет, якого ми могли втратити зовсім / Е.Соловей // Свідзінський В. Вибрані твори / В.Свідзінський ; упоряд. Е.Соловей. – Київ, 2011. – С. 5-22.
♦ Соловей Е. “Самотність, труд, навчання” / Е.Соловей // Свідзінський В. Тай-зілля : збірка поезій / В.Свідзінський. – Кам'янець-Подільський, 2015. – С. 5-28.

*     *     *

♦ Василевський М. Володимир Свідзінський повертається. До Кам'янця, України і світу / М.Василевський // Подільські вісті. – 2006. – 7 листоп.
♦ Горбатюк В. “…І в полум'я знову вернуся” : до 120-річчя В.Свідзінського – укр. поета, сина Поділля / В.Горбатюк // Подільські вісті. – 2005. – 11 жовт.
♦ Горбатюк В. “В полум'ї був спервовіку і в полум'я знову вернуся…”  / В.Горбатюк // Літературна Україна. – 2013. – 10 жовт. – С. 15.
♦ Горбатюк В. “Землі ласкавої куточок милий!” : дні В.Свідзінського на Хмельниччині / В.Горбатюк // Літературна Україна. – 2011. – 10 листоп.
♦ Горбатюк В. “Найпрекрасніша з квіток саду” : В.Свідзінський – син Поділля / В.Горбатюк // Подільські вісті. – 2004. – 22 лют.
♦ Горбатюк В. Смерть у полум'ї : видатний поет В.Свідзінський загинув 65 років тому / В.Горбатюк // Подільський кур'єр.  – 2006. – № 41.
♦ Горбатюк В. “Там, на рідній межі…” : на Хмельниччині відбулися заходи, присвячені 125-річному ювілеєві В.Свідзінського / В.Горбатюк // Літературна Україна. – 2010. – 11 листоп.
♦ Гостинна Д. Володимир Свідзінський: “Три радості у мене неодіймані: самотність. Труд. Мовчання” / Д.Гостинна // Подільські вісті. – 2010. – 5 листоп.
♦ Гостинна Д. Елеонора Соловей: Поезії Свідзінського давали духовну силу протистояти тоталітарній системі / Д.Гостинна // Подільські вісті. – 2010. – 24 груд.
♦ Жуйкова М. Знайдено помешкання Володимира Свідзінського у Кам'янці-Подільському / М.Жуйкова // Проскурів. – 2003. – 8 серп.
♦ Ловець невидимого і неможливого // Слово Просвіти. – 2012. – № 23.
♦ Малюта І. В дорозі до Свідзинського / І.Малюта // Літературна Україна. – 2016. – 20 жовт. – С. 7, 15.
♦ Малюта І. З іменем поета / І.Малюта // Культура і життя. – 2016. – 25 листоп. – С. 22.
♦ Назаренко Є. Подільські адреси Володимира Свідзінського / Є.Назаренко // Проскурів. – 2001. – 19 жовт.
♦ Пастухова А.С.  Лірика В.Свідзинського кам'янець-подільського періоду творчості / А.С.Пастухова // Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1995. – С. 325-326.