Роки революції та громадянської війни, які забрали життя сотень тисяч подолян, призвели край до повного виснаження, занепаду економіки. Через нестачу харчів, палива, припинення промислового виробництва на Поділлі, як і в усій Україні, панували голод, холод і безробіття. Чого тільки не довелося пережити краянам на початку 20-х: „продрозкладку”, продподаток, нову економічну політику. Протягом 1927-1932 років на Поділлі, як і в усій країні, проводилася насильницька колективізація сільського господарства – створювалися колгоспи. У 1930 році на території сучасної Хмельниччини вже було 30 комун, 921 артіль, 192 товариства спільного обробітку землі. Колективізація та безжальна політика зерно заготівель до краю виснажили сільське господарство Поділля, створивши умови для штучного голоду.

Голодомор 33-го…
Чорним крилом накрив рідне Поділля голодомор 33-го… Сім з половиною мільйонів ні в чому не повинних людей України (третина з них – діти, підлітки) стали жертвами невблаганного і жорстокого терору голодомором 1932-1933 років.
Картину піку голодомору а Поділлі зафіксувала доповідна записка обласної оздоровчої комісії про стан продовольчих труднощів у Вінницькій області від 17 травня 1933 року. У ній відмічається, що голодом охоплено 38 районів, 431 сільрада, 26 895 господарств, 120 903 чоловіки. На цей час, за офіційними даними, було зафіксовано 71 випадок людоїдства та 9 випадків трупоїдства. За повідомленням лише з 10 районів станом на 15 травня 1933 року від голоду померло 8985 людей. За архівними даними лише у м. Кам'янці-Подільському за 1933 рік померло півтори тисячі чоловік. По Кам'янець-Подільській області ця цифра перевищила 200 тисяч.
За роки першої та другої п'ятирічок (1929-1937 роки) було досягнуто значних успіхів у промисловості. В цей час завершилася реконструкція цукрових і чавунно-ливарних заводів, збудовано два заводи для ремонту сільськогосподарських машин, 5 цегельних заводів, стали до ладу заводи для ремонту двигунів у Дунаївцях, Проскурові, м'ясокомбінати в Кам'янці-Подільському, Шепетівці, плодоконсервний завод у Сатанові, швейні фабрики у Кам'янці-Подільському та Проскурові.
Фактично було завершено колективізацію. У 1940 році налічувалося 1657 колгоспів і 11 радгоспів.

Скорботний Янгол. Пам'ятник жертвам репресій.
З покоління в покоління хмельничани передають спогади про сталінські свавілля про єжовсько-беріївських катів, про 12 667 незаконно убієнних та сотні тисяч загнаних в табори, де майже всі загинули. До страшного числа варто додати ще тисячі подолян, насильно вивезених з України у роки так званої “колективізації”, сім'ї “ворогів народу”, “розкуркулених”, національні меншини.
У 1932 році вся територія сучасної Хмельниччини ввійшла до складу Вінницької області, до якої входив 71 район. Таке адміністративно-територіальне формування було важким для управління, тому було здійснено розподіл областей.
22 вересня 1937 року Постановою ЦВК УРСР було утворено Кам'янець-Подільську область. Новоутворена область займала площу 20 541,14 кв.км, населення було 1 739 576 чоловік. Її територія поділялась на 36 адміністративних районів, мала 3 міста обласного підпорядкування (Кам'янець-Подільський, Проскурів, Шепетівка), 8 міст районного підпорядкування, 22 селища міського типу, 474 сільські ради.
У травні 1941 року центр області було перенесено з Кам'янця-Подільського до Проскурова.