“Є лише одна річ, яка змінюється: “бажання пізнавати світ”, – так просто сказав про себе і власну життєву й мистецьку філософію один з найвідоміших подільських митців, Народний художник України Микола Мазур.
    Народився Микола Іванович в 1948 році в Краснодарському краї в Росії. З десяти років його дитинство проходило на Ново-Каховській ГЕС, куди переїхали його батьки. Батько працював будівельником, мати – кранівницею. А малий Микола проводив своє дозвілля серед звалищ металобрухту. Назбиравши обрізків, непотрібних деталей від машин, конструював свою власну машину часу. Вже тоді, в дитинстві, формувалися його естетичні смаки, уподобання. Пробував свої сили в Новокаховській ізостудії, а потім – навчання в Одеському художньому училищі ім. М.Грекова на живописному відділенні (1963-1968 рр.). По закінченню училища доля привела його у місто Хмельницький. Це було більше трьох десятиліть тому.
    З 1968 року працював учителем, а згодом директором Хмельницької художньої школи. Перейшовши на творчий хліб, одержав перше монументальне замовлення. Його металева композиція на фронтоні будинку автошколи (1978 р.) була відзначена обласною премією.
    У 80-90-ті роки Мазур М.І. створює в парках, на площах, вулицях об'ємно-просторові композиції з металу. Більшість із цих оригінальних творів за видом мистецтва відносяться до монументальної скульптури.
    Микола Іванович оформляє дитячий майданчик-автодром у парку відпочинку ім. 500-річчя міста. Він обирає незвичний спосіб заповнення паркового простору, обрамленого деревами та озером: створює об'ємно-просторові композиції “Автомістечко” (1982 р.) та “Космодром” (1986 р.). Вже багато років радують дітвору чудо-машини “Гну”, “Гоночна”, “Ретро”, “Трубач”, “Паровоз”, “Велосипед”, “Лев” та інші. А поряд – “Космодром”, в якому діти не тільки бавляться, а й розвивають свою уяву, фантазію.
    Своєрідну архітектурну ауру нашого міста створюють і інші фантастичні скульптури із металу. Взяти хоча б об'ємно-просторову композицію “Сад”, що біля кінотеатру “Силістра” (1987-1991 рр.). Вона символізує гармонію Всесвіту, єднання людини і природи, злагоду і мир.
    В інших монументальних творах М.І.Мазура, таких як “Політ на повітряній кулі”, “Цирк”, декоративно-скульптурній композиції набережної річки Случ у Старокостянтинові відчувається його незбагненна метафористична майстерність.
    Монументальні скульптури Мазура знайшли високе схвалення республіканської художньої ради. До Національної Спілки художників його прийняли в 1987 році, як монументаліста. І звання Заслуженого художника України у 1996 році Микола Іванович одержав за подвижництво у створенні об'ємно-просторової архітектури нашого міста.
   У 2008 р. за високий творчий внесок у розбудову українського національного мистецтва Указом Президента України М.І.Мазур був нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Того ж року за талановиту подвижницьку працю у спорудженні музейної експозиції пам’яті жертв Голодомору в Державному історико-культурному заповіднику “Межибіж” удостоєний звання Народного художника України.
    Неповторний Микола Іванович і як живописець. Живописом він займається постійно, ще з часу навчання в училищі. Має свій почерк, власну палітру, його роботи відзначаються лише йому притаманними композиціями, побудовами і має особисту мету в образотворчому мистецтві.
    Колорит картин М.І.Мазура, образний, композиційний лад, глибока метафоричність – все це завдяки спілкуванню з українським фольклором, народним малярством, декоративним розписом, вишивкою, витинанкою.
    У багатьох роботах художника, присвячених рідній землі, Поділлю, відчувається біль і турбота про людські долі, невіддільні від любові до отчого дому, Батьківщини. Чимало живописних полотен композиційно і сюжетно відображають історію України, її сьогодення. Тут і фатальні сторінки – геноцид українського народу в 1932-1933 роках (полотно “Голодомор”, “1933 рік”, “Біда в домі”) і чорнобильська трагедія (“Молитва”, “Вогняна ніч”, “Чорна яблуня”) і наша минувшина (“Пилява”, “Стіна”, “Метафора”).
    Його полотнам притаманний теплий колорит з традиційним контрастом чорного, червоного, синього. Насиченими є і акварельні композиції художника. Вони несуть в собі життєдайний смисл, поєднуючи алегорію, символ, притчу, метафору. Саме таким постає перед нами “Небо і земля”. Це полотно, подароване Президенту України, нагадує давню японську гравюру. Символічні знаки переходять з полотна в полотно, висвітлюючи висоту задуму. Яблуня в художника є уособленням дерева життя, пізнання (“Сад”, “В зимі”, “Розмова”). Птах віщує свободу, є символом мудрості і сподівань (“Веснянка”, “Наодинці”). Намисто уособлює долю (“Сонет”, “Коралі”).
    Надзвичайно цікава робота “Верета”. Згорблена селянська жіноча постать з веретою за плечима – образ нашої страждальної матінки, яка, ввібравши в себе всію людські гріхи і болі, натужно прокладає собі шлях до нового життя. Подільські мотиви не полишають пензля художника: “Подільська рапсодія”, “Ковчег”, “Вогненна ніч”, “Лісничий”, “Це вам голос”, “Відлуння”, “Втрата свідомості”. Широкі пастозні мазки, глибокі кольори нагадують гаму подільських рушників, ліжників, гобеленів.
    Особливо вражаючим є триптих “Попіл сподівань”: на білому рушнику, на білому снігу оголено тіло молодої жінки із закритими очима. А зверху химерним звіром насувається чорна хмара. Біле – символ непорочності, чорне – символ смерті. Такого ж звучання й картина “Молитва”: у білій вазі чорні яблука і груші. Дивишся на ці полотна і в уяві постають Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
    Оригінальні пошуки знайшли своє втілення і у графічних роботах художника. Зрілим майстром графіки і портретного жанру виступає Микола Іванович у роботі “Портрет”, “Маестро”, “Мушлі”, “Спогади” та портретах дружини і сина.
    “Ангел Скорботи” (сумісна чотирирічна праця з сином Богданом) став місцем поклоніння хмельничан в дні вшанування пам'яті жертв сталінських репресій. До речі, за роботи “Ангел Скорботи” – пам'ятник жертвам репресій, що у нашому місті та пам'ятник Сергію Параджанову у Києві скульптор Богдан Мазур – син Миколи Івановича у 1999 році став лауреатом Малої Шевченківської премії.
    М.І. Мазур – лауреат обласних премій ім. Т.Г.Шевченка та В.Розвадовського, а також Всеукраїнської премії “Золота фортуна”. Помер Мазур М.І. 9 жовтня 2015 року.