ВОЛОДЯ КОВАЛЬЧУК

   Володя Ковальчук народився 7 листопада 1926 року в с. Травлин Шепетівського району, пізніше сім'я переїхала в Шепетівку. Під самим лісом стояв будиночок Ковальчуків, майже схований у гущавині дерев. Володя дуже любив ліс, знав багато стежок, потайних місць. З дитинства його вабила природа рідного краю.
    Перед Другою світовою війною юнак встиг успішно закінчити вісім класів. А коли в наш край прийшли окупанти, Володя став підпільником. Ось тоді і знадобилися йому знання рідного краю. Він збирав гранати, патрони, автомати і ховав їх у дуплах дерев, у лісових хащах. Якось до хати зайшло двоє радянських військових. Через них юнак зв'язався з партизанами, їм і передав знайдену зброю.
   Невдовзі гітлерівці стали виявляти у вагонних буксах пісок замість мастила, перерізані повітряні шланги, з допомогою яких гальмують поїзди. Хтось на ешелонах з бойовою технікою стирав написи “На Москву” і писав назви зовсім інших міст. Хтось розклеював на вокзалі і в депо листівки із повідомленнями Інформбюро. Так діяв підпільний молодіжний загін патріотів, активним учасником якого був Володя Ковальчук.
   Сміливому хлопцеві Володі партизани могли доручити найвідповідальніше завдання. Він на ходу міг ускочити на платформу поїзда, що віз цистерни з бензином, підпалити шнур, швиденько стрибнути зі східців під укіс. І ворожий ешелон злітав у повітря.
   Якось група Кухалейшвілі одержала завдання звільнити невільників, яких везли на чужину в рабство. Пізно ввечері Георгій Кухалейшвілі і Володя Ковальчук підібрались до вагона. В той час, як Георгій відвертав увагу вартового, Володя зірвав і відкрив двері вагона.
    – Дівчата, тікайте! Ми варту зняли, – вигукнув Володя. В цей вечір 23 українські дівчини було звільнено від неволі.
    Взимку 1943 р. партизанське командування дало підпільникам наказ: зупинити на кілька діб фашистські ешелони на всіх напрямках Шепетівського залізничного вузла. Таку відповідальну операцію доручили Володі Ковальчуку. Холодної морозної ночі юний месник непомітно підкрався до стрілки і спритно підсунув міну під рейку. В цей час з темряви несподівано виринув маневровий паровоз. Могутня вибухова хвиля підняла його і поставила упоперек колії. Володя метнувся убік, але впав, підкошений осколками. З усіх боків до нього бігли гітлерівці…
     Довго катували молодого підпільника фашисти. Що тільки не вигадували ці звірі у людській подобі, та Володя друзів своїх не виказав, не сказав фашистам нічого.
     Навіть, коли на нього пустили паровоз і відрізали ноги, хлопець мовчав, стікаючи кров'ю. Люті від безсилля, фашисти облили його бензином і живим спалили.
    В оперативних зведеннях Інформбюро повідомлялось, що рух поїздів на цій ділянці припинено на 5 діб.
     Так смертю хоробрих загинув шепетівський юнак Володя Ковальчук і назавжди залишився у пам'яті нашого народу.

ПРОЧИТАЙТЕ ПРО ВОЛОДЮ КОВАЛЬЧУКА:

♦ В той час на Славутчині // Ковальчук С. Йшли в славутські ліси партизани / С.Ковальчук, Т.Жоган. – К., 2006. – С. 193-209.
              Володя Ковальчук – с. 209.

♦ Доманк А. Подвиг доктора Михайлова / А.Доманк, М.Сбойчаков. – М. : Сов. Россия, 1971. – 284 с.
              Володя Ковальчук – с. 88, 210-213, 217.

♦ Доманк А. Шепетовские подпольщики / А.Доманк, М.Сбойчаков. – М. : Политиздат, 1972. – 160 с.
             Володя Ковальчук – с. 80, 92-93, 122, 148.

♦ Володя Ковальчук : балада // Карась П. Червонозем / П.Карась. – Львів, 1972. – С. 9-10.

♦ Их земля, их небо // Макухин М. Мартовские громы / М.Макухин. – Хмельницкий, 1995. – С. 150-155.
             Володя Ковальчук – с. 151.

♦ Нескорений край // Гула А. Шепетівка : історико-краєзнавчий нарис / А.Гула. – Львів, 1973. – С. 44-59.
             Володя Ковальчук – с. 53.

♦ Понизовский В. Володька из Шепетовки / В.Понизовский // Нам не забыть вас, ребята. – М., 1976. – С. 179-185.

♦ Примак А. Живий факел / А.Примак // Діти-герої. – К., 1967. – С. 201-205.

♦ Рогоза Б. Рожевий сніг : документ. повість / Б.Рогоза. – К. : Молодь, 1970. – 124 с.

♦ Рожевий сніг // Сваричевський А. Йшла війна Поділлям : нариси, статті, дослідження / А.Сваричевський. – Хмельницький, 2004. – С. 36-38.