У кімнаті їх двоє. Баба тримає сухими зморщеними руками швабру і важко дихає. Галинка з білим бантом у рудуватих косах сидить на стільці біля столу і грається великою лялькою. Старенька повільно викручує ганчірку і звертається до внучки: – Галинко, допоможи мені. – Що, бабцю? – озивається мала, пригортаючи ляльку до грудей. – Ходи-но сюди, витреш пил під шафою. Швабра туди не входить, а в тебе рука маленька. Швиденько, бо ще треба обід приготувати. – Я не вмію, бабцю, – відказує дівчинка, навіть не зворухнувшись. – Навчишся, це легенька робота, дитинко, – просить бабуся. – А мама що скаже? – витягує трубочкою повні червоні губи Галинка. Старенька усміхається очима, потім лагідно промовляє: – Подякує тобі і мені. Бо ж у квартирі буде чисто. А сьогодні у нас гості. – Я боюся руки забруднити, – кривиться дівчинка. – І ще може злізти фарба з нігтів. А це ж матуся так старалася і просила, щоб я пальці не брала у рот. – Не бійся, я дам тобі чистеньку ганчірку. А та фарба надовго прилипла до твоїх молоденьких нігтів. То як? – Не хочу, – схлипує онука. – Мити підлогу і начиння – то твоя, бабцю, робота. Так мама казала. Хіба ти забула? – Не забула, дитинко, добре пам'ятаю, – ображено промовила бабуся. – Я ж не заставляю тебе мити підлогу, а лише витерти пил там, де я не можу дістати. Це навіть не робота – витерти пил під шафою. – Бабцю, хай там залишається пил! – гукнула дівчинка. – Його ніхто не бачить. – То хай буде по-твоєму, – важко зітхнула старенька, взяла відро і швабру і вийшла з кімнати. Галинка садовить ляльку на стіл і гребінцем розчісує їй кучері, примовляючи: – Яка ти нечупара, Ірочко. У тебе брудні руки. І личко брудне. Мабуть, допомагала своїй бабусі прибирати у кімнаті? Може, й пил витирала під шафою? Ходім, умию тебе. І Галинка понесла ляльку до вмивальника.
ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:
Чи сподобалася вам Галинка? Що ви засуджуєте у поведінці дівчинки? Чи любить мати свою доньку? А що ви робите вдома? Чи допомагаєте дорослим прибирати у квартирі? Чи не зустрічали таких Галинок серед ваших знайомих?