ОМЕЛЮХИ

   На нашому просторому подвір'ї є горобинний куток. Там ростуть лише ці казкові красуні. Гарні вони весною, коли витрушують із своїх білих парасольок неповторні парфуми. Та справді казковими стають влітку, коли сонечко пофарбує кожну ягідку у парасольках у червоний колір. Тоді дерева, особливо вранці, ніби займаються вогнями...
   Красуні милують очі мешканцям наших трьох багатоквартирних бу­динків до самісінької зими.
  Та цього року сталася ось яка пригода. Як тільки усередині грудня вночі пухнастий сніжок притрусив заснулу землю, вранці велика зграя невідомих птахів буквально вкрила наші червонолюстрові дерева.
   Я вибіг з квартири, замахав руками, але непрохані гості не злякалися: вони клювали ягоди, вибирали з них зернятка, а м'якуш кидали на сніг, від чого той скоро став кривавого кольору.
   І хоч птахи безжально нищили нашу красу, я милувався їхніми атлетич­ними видовженими тілами з невеликими чубчиками на голівках. Майже все тіло птаха рудувате, місцями буре, а крила мають і білі, і червоні, і жовті, і чорні пір'їнки.
   Я незчувся, як поруч став Василь Іванович, колишній учитель приро­дознавства, і, ні до кого не звертаючись, голосно промовив:
   – Вже й до нас північні гості завітали.
   – Хіба це не наші птахи? – здивувалася тітка Фросина, що саме підійшла до нашого гурту.
   – Ні, це омелюхи, вони прилетіли з півночі до нас, у теплий край.
   – То у нас “теплий край”? – засміялася жінка.
  – Для омелюхів, як і для граків, – так, – ствердно промовив Василь Іванович. – Мабуть, вночі прилетіли, бо дуже голодні. Спочатку почистять у наших дворах і парках горобину, а потім візьмуться і за омелу, якої так багато розвелося на наших деревах.
   –  А що у тій омелі їсти? – запитала тітка Фросина.
   – А там є смачне омелюхам насіння. Воно клейке, тому прилипає до ніг і пір'я птахів, і вони розносять його з дерева на дерево. На наших осокорах нема жодної гілки, щоб на ній не оселилася омела. Ще кілька років -і загинуть дерева, бо соки з них ссуть оті величезні кущі омели.
   Поки ми слухали цікаву розповідь Василя Івановича, птахи, поснідавши, раптом знялися з дерев, наче по команді, – і полетіли з нашого подвір'я.
   А ми ще довідалися, що красенів-птахів у нас, в Україні, саме тому й називають омелюхами, що вони любителі смакувати ягодами омели білої.