www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Мати Божа. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Читаночка.
      Мати Божа.

      МАТИ БОЖА

         Приміщення нашої школи було поруч з церквою. Кажуть, що колись у ньому була церковноприходська початкова школа.
         Для віруючих і школярів вірно служило спільне просторе вкрите густим споришем подвір'я.
         Коли я пішов до школи, то церква уже була зачинена, хоч над високими дзвіницею і банею ще виблискували на сонці позолочені хрести. Бабуся казала, що батюшку за щось заарештувала міліція і заслала у Сибір. Чи так воно було – не знаю, але такі розмови тоді точилися і на вулиці, і в школі, і вдома.
         Влітку, як почалися жнива, церкву перетворили на комору. Цілі гори хліба було там, так що чоловіки поклали дощані стежки поверх зерна, щоб не втонути у ньому.
         У вересні, коли почалося навчання у школі, під час перерв (якщо церква була відчинена для провітрювання хліба) ми бігали дивитися на намальо­ваних на стінах святих, які, наче живі чоловіки і жінки, виглядали із кучугур пшениці. Але сторож не пускав нас побігати тими дощаними стежками, які тяглися до іконостаса та праворуч і ліворуч до зачинених наглухо бокових дверей.
         Поки випав сніг, то хліб кудись вивезли, а люди казали, що він згорів. Правда, ми там щодня товклися, бачили, як у мішки набирали зерно, як вантажили на підводи, але вогню ніхто не помічав, не було і диму.
         Як тільки припорошило снігом, одного дня у церкві відчинилися парадні і бокові двері. Ми, школярики, не чекали на запрошення. Під час великої перерви забігли у святий будинок і ахнули від захоплення: всі стіни були розмальовані кольоровими фарбами, золотом виблискували різьблені із дерева центральні і бічні двері іконостаса. А намальовані у повний людсь­кий зріст святі так суворо дивилися на нас, що ми боялися говорити навіть пошепки.
         Найбільше захоплення викликали вродливі діти-ангелятка з крильми, які ніби справді літали по голубій стелі високої з багатьма подовгастими вікнами бані.
        Наші ще незранені серця стискалися від болю, а в дівчаток очі заволок­лися слізьми, коли підійшли до дерев'яного хреста, на якому був розіп'ятий молодий вродливий чоловік. Його буйночуба голова безсило звисла на груди, з рук і ніг, пробитих великими цвяхами, стікала кров. То був Ісус Христос.
         Ми боялися поворухнутися, дехто шепотів завчену з материнських вуст молитву... Лише біля царських воріт голосно про щось розмовляли два ще молодих чоловіки.
         І раптом бородатий зле блимнув на нас чорними очима, розмахнувся з усієї сили – і загнав блискуче лезо сокири в обличчя якогось святого. І в ту ж мить на всю церкву страшно закричав наш однокласник Віталій:
         – Ой, не рубайте! Не рубайте, дядечку-у-у! Його боли-и-ить!!!
         Дядько із злістю рвонув сокиру і сердито:
         – Тю, дурний! Та це ж малюнок на дошці! Малюнок!
         Віталій, простягнувши руки вперед, ридаючи, просив:
         – Не рубайте, дядечку, не рубайте-е-е!
         У чоловіка гнівом загорілися очі, і він, розмахуючи здоровенними кула­ками, важко посунув на нас:
         – А ну вон отсєдава, смаркачі! Во-о-он!!!
         Ми кинулися до дверей, а високий чоловік з папкою у руці порадив:
         – Зачиніть двері, щоб ніхто вам не заважав. І ще сьогодні щоб нічого не залишилося від цього іконостаса.
         Надвечір, коли ми вийшли з школи (а вчився я тоді в другу зміну), дядьки виносили із церкви порубаних, поламаних позолочених святих і скидали все те на три вози. Під першим на землі лежав шматок ікони – на мене дивилася великими чорними очима жінка у червоній накидці на голові. Вона пригортала до свого обличчя вродливого кучерявого хлопчика. У малого була надщерблена сокирою голівка, а у матері відрубано частину руки і хлопчикові ноги...
         Я нагнувся, схопив покалічену ікону, швидко заховав її під розстебнуту куфайку і як дременув від тих страшних возів, що нагадували похоронні колісниці, то через півгодини захеканий опинився коло рідної хати.
         Баба, що саме поралася на подвір'ї, аж відсахнулася від мене:
         – То хто за тобою гнався, сину?
         – А ніхто, бабусю.
         – Що там у тебе з-під поли виглядає? Наче якась картина?
         Я витягнув святу дошку і показав бабі. Старенька повільно підійшла до мене, втупила злякані очі в ікону, нараз перехрестилася і схвильовано:
         – Де ти взяв Божу Матір?
         – Біля церкви, під возом валялася.
         – Як біля церкви? – зойкнула старенька.
         – А так, – почав розповідати. – Дядьки порубали у церкві усіх святих і виносять їх на вози. А цей шматок я підняв під возом...
         Баба взяла з моїх рук ікону, обережно обтерла фартушком і, плачучи, промовила:
         – Як уже святих порубали, як познущалися з Матері і Дитяті, то щастя ці люди не матимуть. Ой, не матимуть!
         Потім старенька прибрала Божу Матір найкращим вишиваним рушни­ком і повісила на стіні у своїй кімнаті...
         Мене завжди, навіть дорослого, хвилювала та ікона, особливо по­калічена голівка маленького Ісуса.
         І ніколи не забуду отого проникливого материнського погляду великих чорних очей, що, здавалося, заглядали у душу, у самісіньке серце.

      ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

         Коли відбувалися події, описані у цій новелі?
         Хто закрив церкву?
         У що перетворили храм?
         Як сприйняли школярі руйнування храму?
         Що зробила бабуся із уламком ікони?
         Чи можна руйнувати пам'ятки культури?


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Саллі Грін “Напівзагублений ”
      Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
      Наталія Щерба “Лунастри”
      Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
      Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
      Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
      Ульф Старк “Диваки і зануди”
      Роальд Дал “Відьми”







      Яндекс.Метрика
      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр