Палацо-парковий ансамбль “Самчики”

   Палацо-парковий ансамбль “Самчики”– один з найблискучіших в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва. Ця унікальна перлина Подільського краю характерна архітектурним багатством і витвором рук людських. Важливо те, що забудова тут збереглася такою, якою вона була на кінець ХVІІІ-початок ХІХ століть.
   Цікава історія села Самчики, що розкинулось у мальовничому куточку подільської землі. Самчики (до 1545 року – Замчики) та найближчі землі належали Острозьким, недовгий час поміщикам Ліпським, а з початку ХVІІІ століття – Хаєцьким гербу Любіч. У кінці 1790-х років Самчики купує внук Казимира-Франциска Хаєцького Петро Чечель гербу Еліта (1754-1843) – полковник, староста Гайсинський, добрий господар та адміністратор. Він влаштовує тут свою резиденцію. Наступним власником стає його син Ян, а далі – внук Якуб.

Самчики. Графська брама.

   На запрошення Чечелів сюди приїздять найкращі скульптори, художники, паркетники, столяри, майстри паркової і ландшафтної справи. На березі Случа вони зводять будівлі палацу, каплиці, оранжереї, китайський павільйон, закладають парк із садом. Згодом маєток огороджується кам'яним муром, головний в'їзд прикрашається ворітьми, названими місцевими жителями Графськими.
   Чиїх же рук ці прекрасні творіння? Відомий польський академік Роман Афтаназі у своїх працях стверджує, що творцем Самчиківського ансамблю міг бути знаний польський архітектор Якуб Кубіцький, а оздоблювальні роботи робив італієць Жан Батісто Цагляно.
   Центр ансамблю – палац із білокам'яними колонами портиків, вишуканими парадними інтер'єрами. Розташований він у південній частині садиби. Побудований у суворому і урочистому стилі ампір і характеризується чіткою симетрично-осьовою композицією, геометрично виразним і зручним плануванням приміщень. Палац одноповерховий з напівпідвалами. Парковий фасад з шестиколонним портиком іонічного ордера оформлений підкреслено урочисто. На фронтоні – овальна  рама  з лаврового вінка, увінчана графською короною (за часів Чечелів тут був родинний герб). Обабіч – горорізьба сидячих богинь: землеробства і достатку Деметри-Церери з рогом достатку і грушею в руці та кохання і краси Венери-Афродіти з вінком в руці над головою. Поля стелі портика вкриває ліпнина у вигляді рослинних гілок з квітами і вазами в центрі.
   Південний фасад, звернений до річки, прикрашає чотирьохколонний портик, увінчаний трикутним фронтоном, на якому горорізьба з мотивами атрибутів військової доблесті і слави: кісара, щит, шабля, фасції. На стелі портику – велика рельєфна розетка. Парковий фасад значно вищий від парадного, тому має десять кам'яних сходин. Від палацу до ставка ведуть сходи, облямовані парапетами. На них встановлені скульптури левів – веселого і сумного, що раніше стояли біля в'їзних воріт.
   Кімнати парадного фасаду палацу призначалися для помешкання, а південного паркового, надзвичайно красиві, багато оздоблені, – набули парадного значення. Найкрасивішою є Кругла велика вітальня із куполоподібною стелею блакитного кольору, яку відкриває плетінка та розетки білого кольору, а у горішньому плафоні – небо із хмарками. Елементами оздоблення є карнизи у вигляді ліпного фризу із рослинного орнаменту. Стеля спирається на вісім пар колон пишного коринфського ордеру, полірованих під слонову кістку. В оздобленні стін – гірлянди квітів і фруктів, ліпні зображення орлів. Колір стін витриманий у блакитно-зелених тонах.
   З правого боку Круглої вітальні – Велика, або Червона зала, яка слугувала їдальнею і для прийому гостей. Стіни декоровані ліпниною на міфологічні теми, на вишнево-червоному тлі високого дзеркального склепіння в нішах кутів зали – напівкруглі арки з жіночими голівками.
   З лівого боку – Зелена вітальня з великою розеткою на стелі та чудово виконаними гротескними орнаментами із вазою в центрі над дверима. За Зеленою вітальнею – зала, яку називають Римською, з парою гладеньких колон штучного мармуру. Ці колони тримають балку й стелю, оздоблену широким фризом із метоп. В метопах – ліпні декоративні елементи, які зображають різні деталі озброєння римських часів – шоломи, кольчуги, щити. В оздобленні зали багато сюжетів на міфологічну тему. На середині стелі – красива розетка з листя аканту, оточена широким вінком.

Самчики. Червона зала палацу графів Чечелів.

   За Римською залою – невеличка кутова кімната, яку називають Японською. Це своєрідна “родзинка”палацу. Стіни тут розкреслені в прямокутні картини, розписані в японському стилі. Алегоричні сюжети, доповнені орнаментами, ієрогліфами, символічними знаками ніби переносять глядача в “країну сходу сонця”. Фігури самураїв  чергуються з гілками сакури, птахами, хмарами. Стеля виконана у вигляді увігнутого склепіння, розписана золотом з кольором стиглої  вишні, а по ній декоративний малюнок драконів серед гілля і квітів. В центрі – круглий плафон, на небесно-блакитному тлі якого гілка сакури з птахами. Це єдиний інтер'єр такого стилю, що повністю зберігся в архітектурі України.
   В Круглій та Опочивальній залах зберігся викладений візерунком паркет із різних порід дерев. Зали розміщені таким чином, щоб гості мали можливість переходити із однієї в іншу, а потім вийти у парк до річки, де був збудований дерев'яний міст із перилами.
   Фахівці вважають, що автором унікального фрескового розпису палацу був видатний художник Михайло Врубель, який в цей час жив у Києві. Світла та врочиста архітектура Самчиківського палацу, сповнені глибокого змісту та пізнавальності сюжети декоративного вбрання будівлі, випромінюються цією архітектурою і сьогодні, що справляє на відвідувачів незабутнє враження.
   Нерозривну єдність із палацом має розкішний парк, розпланований на лівому березі Случі. Основою парку була вікова діброва, майстерно доповнена видатним українським пейзажним архітектором Діонісієм Макклером. Сьогодні у Самчиківському парку можна побачити 165 порід різноманітних дерев і кущів. Серед них є просто унікальні насадження, наприклад, модрина польська та сосна кедрова європейська, які занесені до Червоної книги. Ще донедавна парк прикрашала ялина Енгельмана (подібних дерев в Україні лише два), проте кілька років тому вона загинула під час бурелому. Сьогодні серед насаджень парку особливу увагу привертають дерева-велетні: двостовбурний ясен (діаметр стовбура біля 1,5 м.), липа широколиста (діаметр більше 1 м.), двохсотлітній дуб та інші. Збереглися надзвичайно красива липова алея та так званий “сад в мурах”, що призначався для вирощування теплолюбивих та екзотичних рослин.
   Проте, вернемося до історії маєтку Самчики. У 1863 році після польського повстання, тогочасний власник маєтку Якуб Чечель втрачає його. Садиба була конфіскована царським урядом  і  продана  з  молотка.  У 1870 році господарем Самчиків став московський дворянин, історик за фахом Іван Угрюмов. За 33 роки, які прожив Угрюмов у Самчиках, маєток відвідали відомі вчені, політики, адвокати, діячі культури і мистецтва Росії і України. Угрюмови багато зробили для культури та просвітництва краю: відкрили і утримували за свій кошт сільську бібліотеку, реальне училище.
   З 1903 року маєток належить Михайлу Шестакову – редакторові і видавцеві журналу “Хозяйство” і директорові-розпоряднику цукроварень відомого промисловця Терещенка. Шестаков розширює терени маєтку, закладає ділянки французького парку, будує нову кам'яну огорожу. Розширюється і збагачується рослинний склад парку і саду.
   У радянські часи в націоналізованому маєтку містилися трест радгоспів, клуб, бібліотека, а з 1956 року – сільськогосподарська дослідна станція. Лише у 1979 році держава бере під охорону весь палацо-парковий комплекс, а з 1997 року “маєток Самчики”оголошено Державним історико-культурним заповідником “Самчики”.
   Отож, відвідай, друже, Самчики! Нехай у твоєму серці залишиться пам'ять про історичне минуле краю і наповниться новим патріотичним пізнавальним змістом.

Познайомся, прочитай:

● На берегах Случі // Двадцять дев'ять зупинок від Хмільника до Хмельницького : путівник. – К., 2009. – С. 64-79.
● Самчиківський парк // Казімірова Л. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва Хмельницької області / Л.Казімірова. – Кам'янець-Подільський, 2006. – С. 96-112.
● Самчики // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – К., 2008. – С. 135-141.
● Козельський Я. Самчики: диво-перлина / Я.Козельський // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 125.
● Самчики // Низовський А.Ю. Сто великих чудес України / А.Ю.Низовський. – К., 2007. – С. 164-166.

*   *   *

● Акція “Сім чудес України: замки, фортеці, палаци” : Хмельниччина представила своїх домінантів // Проскурів. – 2010. – 10 червня.
● Антонюк Н. Родом з давньої епохи / Н.Антонюк // Подільські вісті. – 2008. – 18 липня.
● Іванець Г. Перлина рідного краю / Г.Іванець // Майбуття. – 2009. – Жовтень.
● Ненцінський А. Зберегти? Врятувати! Є в Старокостянтинівському районі унікальна пам'ятка старовини… / А.Ненцінський // Подільські вісті. – 2005. – 27 травня.
● Пажимський О. “Садиба Самчики”/ О.Пажимський // Радянське Поділля. – 1987. – 27 вересня.
● Федоров І. “Самчики”: райський куточок із земними проблемами / І.Федоров // Хмельниччина. – 2004. – 28 травня.
● Флентін В. Варто хоча б раз побувати у Самчиках… / В.Флентін // Проскурів. – 2008. – 12 червня.
● Цимбалюк М. Хмельниччина сподівається мати третє диво України / М.Цимбалюк // Подільський кур'єр. – 2010. – 10 червня.