Прадавній Сатанів – місто-легенда

   На мальовничому березі річки Збруч розташоване прадавнє містечко Сатанів. Оповита легендами його минувшина. Щедра тутешня природа, вапнякові гори, ліси, цілющі джерела, чисте повітря, зрештою, руїни древньої фортеці, монастиря, синагога, давнє кладовище, міська брама, печери – все це вабило і вабить сюди не лише істориків, науковців, а просто пересічних людей.

Збруч.

   Археологічні знахідки – уламки посуду, древні знаряддя праці кам'яної, бронзової та мідної діб свідчать, що край цей був залюднений ще в сиву давнину. У пізніші часи тут жили слов'янські племена тиверців та уличів.
   До сьогодні виникають чимало суперечок щодо назви містечка. Одні кажуть, що назва “Сатанів”має римське походження. Коли римське військо імператора Трояна після здобуття Дакії рухалося на Північ, то один із воєвод, дійшовши до місця, де зараз розташований Сатанів, запитав у легіонерів “Satannon?” (“Досить, чи іти далі?”). У відповідь почув: “Sat”, що й дало назву селищу.
   За іншою версією, в часи  хрещення Русі сюди, на береги Збруча, прийшли гнані новою вірою язичницькі священики. Язичницькі   обряди   вершились   в  цій  місцевості  аж  до  ХVІІ століття. Як відомо, все, що було пов'язано із язичництвом, церква оголосила сатанинським. Найбільш вірогідно, що назва містечка походить від молдавського “Сат”– велике село. Згодом його стали називати Сатанів. У давні часи тут проживало чимало молдаван.  Молдавське словосполучення “Сату Ноу”– “Нове село”і дало, очевидно, назву містечку.
   І досі невідомий точний час виникнення Сатанова. Перша письмова згадка про місто датується 1404 роком. Тоді польський король Владислав  ІІ Ягайло подарував Сатанів Петру Шафранцю за військові заслуги. Через деякий час, у 1431 році, ці землі перейшли Петрові Одровонджу. У 1443 році Сатанів отримав статус містечка, а в 1641 році йому було надано Магдебурзьке право.

Кругла вежа замку.

   Сатанів був єдиним із прикордонних селищ, які складали оборонну лінію польсько-литовської держави на її південному кордоні. Для забезпечення захисту населення міста від турків і татар Одровонджі побудували на високій кручі над Збручем замок. Новий, регулярного типу замок побудували подільські магнати  Сенявські  наприкінці  ХVІ століття. Регулярний  замок  Сенявських мав форму неправильного п'ятикутника площею біля півтора гектара. Від колись могутньої твердині в Сатанові залишилась лише велична бойова вежа, мурована з каменю-вапняку в ХVстолітті й декорована в стилі бароко. Ця міська брама була одним із потужних вузлів оборони міста. У 1724 році її реставрував Адам Сенявський. Про ті давні часи нагадує напис латиною на в'їздній брамі, який засвідчує прагнення Сенявських “захистити також муром Батьківщину, котру стільки років своїми грудьми захищав”.

Руїни фортеці.

   Замок був обнесений мурами, на всіх кутах якого стояли вежі. У вершині цього пентагона стояла давніша кругла вежа замку Одровонджів. Ті дві, що нині збереглися над Збручем, стояли в основі п'ятикутника. В'їзд до замку був через територію населеного пункту і південну башту. Через яр було перекинуто кам'яний міст. Мури, що з'єднували башти, мали подвійні стіни: зовнішні та внутрішні. А ось з боку Збруча, враховуючи неприступність скелі, мури були ординарні.
   Башти по кутах замку були чотирикутні і виступали за лінію мурів. Всі вежі мали три поверхи. В нижніх поверхах зроблені амбразури. У фортеці було багато підземних приміщень і ходів, споруджених з каменю і перекритих склепіннями.
   Порохова (кругла) вежа, що в південно-східному кутку, в діаметрі має 6 м., а товщина стін – 1,2 м. Тут захисники фортеці зберігали заряджені порохом ядра. І сьогодні  ця споруда вражає своєю величчю.
   Замок неодноразово витримував набіги татар і турків. Під час визвольної війни 1648-1654 років фортецю захопили козаки. У 1672 році турецькі війська здобули Сатанівську фортецю, а через рік поляки вигнали яничар із міста. У 1676 році, не витримавши важкої облоги, Сатанів знову потрапив під турецьку владу. Тоді загинуло близько чотирьох тисяч мешканців. Під владою турків містечко перебувало до 1699 року.
   Цікаво, що у 1711 році два дні у Сатанівському замку перебував російський цар  Петро І. У 1720-х роках замок і міські  укріплення відбудували. Варто згадати, що з 1744 року у Сатанові відбуваються щорічні міжнародні ярмарки. Тут зосереджуються купецькі склади товарів з країн Європи і Сходу. Місто стало одним із великих торгових і промислових центрів Поділля.
   У місті проживали вірменські, грецькі, молдавські, німецькі, єврейські купці і ремісники. Чимало товарів із Сатанівського ринку – мед, віск, тваринний жир, худобу – вивозили у західно-європейські держави. Через Сатанів проходив торговий Коломийський шлях, який з'єднував Галичину з Литвою і Києвом. Цим шляхом Сатанів вів торгівлю з Москвою.
   Змінювались і власники Сатанова. В свій час ними були Чарторийські, Потоцькі, згодом Сангушки. Князь Роман Сангушко тут утримував великі табуни арабських скакунів.
   Коли у 1796 році сталися зміни в адміністративному устрої, Сатанів увійшов до Проскурівського повіту Подільської губернії. Переживши численні напади іноземних загарбників, пожежі та руйнування, фортеця втратила своє оборонне значення.
   З 1895 до 2005 року на території Сатанівської фортеці діяв цукровий завод, який входив у десятку кращих цукроварень України. І сьогодні Сатанівський середньовічний замок привертає увагу кожного, хто завітає на цю благодатну землю.
   На верхівці гори, що височіє над Збручем, на околиці Сатанова, у Слобідці Сатанівській знаходиться ще одна визначна пам'ятка історії та архітектури. Це – Свято-Троїцький монастир, який мало чим відрізняється від оборонних споруд. Ця свята обитель має назву на честь Святої Трійці – Бога Отця, Сина та Духа Святого.

 
Дзвіниця свято-троїцького
Монастиря.
  
Свято-троїцький монастир.

   Точна дата заснування монастиря нікому невідома. За переказами, Свято-Троїцький монастир було засновано ще на початку зародження християнства в Київській Русі. Кажуть, що першим у 839 році тут поселився монах-відлюдник із Афін. У природній кам'яній печері він усамітнився для молитви. Згодом до нього приєдналися інші монахи. Так організувався монастир з Троїцькою церквою у тій же печері. І сьогодні тут можна побачити дві келії, коридор та підземну церкву. Збереглися тут кам'яні лежанки, так званий камінь випробувань. Щоб стати монахом, потрібно було стояти навколішки на цьому камені, схожому на тертку, цілу ніч. До печер можна потрапити із монастирського подвір'я через спеціальний прохід-колодязь, або через ліс, спустившись сходами вниз. За легендою у 981 році, під час військових походів, обитель відвідав князь Володимир Великий.
   У 1413 році із печери церква була перенесена в новозбудовану дерев'яну. А в 1460 році була зведена  кам'яна церква в ім'я Святої Трійці, яка збереглася до нашого часу. У 1871 році у дзвіниці  було встановлено дзвін вагою біля 600 кілограмів.
   У 1653 році обитель відвідав гетьман Богдан Хмельницький. Тут побував російський цар Петро І, який повертався із Прутського походу. Кажуть, що полководець Олександр Суворов, вирушаючи в Альпійський похід, перед тим, як перейти прикордонний Збруч, всю ніч провів у молитві в монастирській церкві.
   Переживши всі лихоліття, розруху і процвітання, навали чужинців, побувавши чоловічим, потім жіночим, монастир дожив до наших днів. У 1989 році його було повернено православній церкві. З трьох храмів монастиря уцілів лише один – Святої Трійці. На західній стіні церкви зберігся унікальний сонячний годинник, на якому зображено подільський герб – усміхнене сонечко, а під ним півколом цифри. У Божій обителі зберігаються цікаві реліквії: старовинна ікона спасителя і барельєф Ченстоківської Божої Матері, який був встановлений над входом в монастир ще на початку ХVІІІ століття.

Сатанів. Синагога.

   Неподалік міської брами розташована старовинна єврейська синагога, яку збудовано у 1532 році. Вона схожа на невеликий замок. Ця синагога – одна з найдавніших у Східній Європі і є взірцем синагог оборонного типу. Прямокутній об'єм будівлі прорізаний десятком високих стрілчатих вікон і двома круглими вікнами зі  сходу  і заходу. Стіни синагоги  вимуровані із місцевого вапняку і товщина їх сягає півтора метра. З трьох сторін є прибудови, де знаходилися бібліотека (у 1776 році вона була найбільшою на Поділлі і налічувала 754 книги), школа для хлопчиків, молитовна зала для жінок. Головне приміщення – висока зала, перекрита напівциркульним склепінням з розпалубками до вікон. Над основним об'ємом підіймається високий аттик з характерною для епохи ренесансу глухою аркатурою і різним карнизом.
   В інтер'єрі синагоги дивом збереглися рештки арон-кодеш, вирізьбленого з каменю і пофарбованого у жовтий, блакитний та червоний кольори. Це своєрідний вівтар при східній стіні молитовного залу у вигляді шафи для зберігання Тори. Разом з бімою (катедрою для читання Тори і проповідей) вони є головними складовими синагоги. Сатанівська синагога – пам'ятник, що зберіг у собі сліди різних епох історії єврейської общини. До речі, на високому пагорбі перед міською брамою знаходиться старовинне юдейське кладовище – кіркут. Тут стоять сотні кам'яних плит-надгробків, більшість з яких є справжніми витворами мистецтва різьбярів. Найстаріший датується 1576 роком. У декорі надгробків – різноманітні рослини, риби, птахи, чудернацькі леви. З написів на стелах можна дізнатися про події того часу.
   Є у Сатанові ще одна цікава пам'ятка історії, яка сьогодні знаходиться на задвірках селищної лікарні – чотириметровий постамент, увінчаний скульптурою скорботного Ісуса, що сидить, підперши голову рукою. Це найдавніший в Україні пам'ятник, присвячений подіям Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Вшановує він тих, кого ми історично вважаємо супротивниками. У вересні 1653 року козацьке військо підійшло до стін Сатанова і городяни самі відкрили йому ворота. Не здався лише гарнізон Сатанівського замку і всю його залогу разом з мирними жителями було знищено. Згодом розстановка сил помінялася і у Сатанів увійшли жовніри коронного гетьмана Калиновського. За підтримку повстанців усе православне населення міста засудили до страти, але потім вирок пом'якшили і стратили кожного десятого. А в пам'ять про жертви козацької різанини і на честь врятування міста від “бунтівників”Калиновський наказав поставити пам'ятний знак.
   Місцеві жителі вже не одне століття кепкують, що фігура на стовпі – пам'ятник самому Калиновському. А зажурений він тому, що програв Сатанів у карти пану Сенявському.          
   Як стверджують історики, Сатанів є батьківщиною багатьох знаменитих людей. Наприклад, ватажка селянських повстань Северина Наливайка. Жив і працював у Сатанові видатний лікар і дослідник Станіслав Пац. Бував неодноразово у Сатанові і наш славний подолянин Устим Кармалюк.

Сатанів. Міська брама.

   Нині прадавнє подільське містечко Сатанів знамените не тільки своїми історичними пам'ятками, середньовічними оборонними спорудами. Це містечко, розташоване у мальовничих Медоборах, вабить до себе тисячі людей з усіх куточків України та інших країн. Люди їдуть сюди, щоб побачити історичні та архітектурні пам'ятки, помилуватися неповторною красою подільської природи та ще й поправити своє здоров'я. Адже особливим скарбом сатанівських земель є цілюща мінеральна вода типу “Нафтуся” – “Збручанська”. Сьогодні тут функціонують сім оздоровниць: профілакторій “Берізка”, санаторій “Збруч”, санаторій “Товтри', оздоровчий комплекс “Поділля”, санаторно-лікувальний комплекс “Перлина Поділля”, оздоровчий комплекс “Аква Віта – Жива вода”, реабілітаційний центр УМВС України “Оксамит Поділля”. В цих оздоровницях є всі умови, щоб добре полікуватися та гарно відпочити.
   Нині у Сатанові успішно діють ряд підприємств: ПМК-4, меблевий цех, столярний цех по виготовленню паркету, приватне підприємство по розливу мінеральної води та інші. Тут є лікарня, культурні, освітянські заклади, молодіжний дискотечний клуб, заклади торгівлі. Отож, Сатанів сьогодні  розвиває свою інфраструктуру, покращує свій благоустрій, забудовується, хорошіє. Це невелике містечко має цікаве і героїчне минуле і, безперечно, його чекає гарне майбутнє

Познайомся, прочитай:

● Від Підволочиська до Сатанова // Два береги Збруча : путівник. – К., 2008. – С. 19-33.
● Забуті фортеці Поділля // Липа К.А.  Невідома Україна / К.А.Липа. – К., 2009. – С. 146-159.
● Перова О. Сатанів – місто-легенда, місто-курорт : інформаційний довідник / О.Перова, І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – 40 с.
● Сатанів – від Троянового валу до Європейського курорту // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 145-153.

*     *     *

● Бубен І. Святиня Подільського краю / І.Бубен // Подільські вісті. – 2005. – 13 січня.
● Вихованець Т. Сатанів: доторкнутися до минулого… / Т.Вихованець // Подільський кур'єр. – 2010. – 27 травня.
● Кулаківський І. Чи загадкова назва Сатанова? : вікно в історію / І.Кулаківський // Подільські вісті. – 1998. – 5 травня.
● Кушнір Л. Сатанівський монастирський літопис / Л.Кушнір // Подільські вісті. – 2003. – 24 квітня.
● Кушнір Л. Сатанівський монастирський літопис / Л.Кушнір // Подільські вісті. – 2001. – 18 січня.
● Назаренко Є. Засмучений творець дивиться крізь віки на Сатанів / Є.Назаренко // Є Поділля. – 2007. – 29 березня.
● Пустиннікова І. Сатанівська Слобідка / І.Пустиннікова // Моя газета. – 2007. – № 18.
● Щегельська О. В гостях у міста сатани / О.Щегельська // Є! – 2004. – 16 вересня.
● Щегельська О. Сатанівська перлина втрачає свої “перли” / О.Щегельська // Є Поділля. – 2007. – 28 серпня.