ЮВІЛЕЙНІ ДОВІДКИ



80 років Кам'янець-Подільському коледжу культури
 

80 років від дня народження А.В.Сваричевського

 

       Анатолій Володимирович Сваричевський знаний на теренах області як талановитий педагог, краєзнавець, публі-цист, який  зробив   чималий   внесок  у духовне відродження Поділля.

      Анатолій  Володимирович ародився 29 січня 1930 року в селі Баговиця Кам'янець-Подільського району в учительській сім'ї. Важке воєнне й повоєнне дитинство пройшло у невеликому хуторі Гуцули, що в мальовничих Медоборах. У 1949 році закінчив Древлянську середню школу, а потім – у 1953-му – Кам'янець-Подільський педагогічний інститут.

    Спочатку Анатолій Володимирович працював викладачем технікуму, а далі його трудова діяльність уподовж багатьох років нерозривно пов'язана з Хмельницьким обласним інститутом удосконалення вчителів. Тут він пройшов шлях методиста, завідувача кабінетом української мови і літератури, лабораторією гуманітарних предметів, редактора науково-методичного журналу “Педагогічний вісник”, завідувача видавничим відділом.

    Як людина різнобічних інтересів, Анатолій Володимирович зі студентських років захоплювався краєзнавчим  літературознавством. Його, насамперед, цікавило перебування на Хмельниччині відомих класиків української     літератури:     С.Руданського,     Т.Шевченка, Л.Українки, А.Свидницького і багатьох інших. Цій темі він присвятив окремі книги: “Краса України – Поділля: літературна карта Хмельниччини” (1991) та “Проскурів педагогічний” (1998).

    Ще  з  60-х  років  минулого  століття А.В.Сваричевський став активно розробляти тему перебування Лесі Українки на півночі нашої області, зокрема в Полонному. Результатом цих досліджень стало видання книг: “Буду жити. Слідами Лесі Українки на Хмельниччині” (1991) та “Себе українкою звала” (2001). Понад 40 років свого життя А.В.Сваричевський вивчав матеріали, пов'язані з перебуванням на Поділлі Т.Г.Шевченка. Своїми працями про Тараса Шевченка Сваричевський посів гідне місце з-поміж шевченкознавців України.

    Крім виступів на наукових конференціях, статей у журналах, йому належать окремі видання: “Шевченко і Поділля. До 180-річчя від дня народження поета” (1994), “На прекрасній Подолії. До 140-річчя перепоховання Шевченка в Україні та 155-річчя перебування на Поділлі”.

    А.В.Сваричевський – учасник більше 50 міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних та історико-краєзнавчих конференцій і симпозіумів у Києві, Львові, Луцьку, Чернігові, Кам'янці-Подільському та інших містах України.

    Його творча спадщина складає більше 800 найменувань книг, статей, нарисів, рецензій. Він активно працює на освіту, краєзнавство, літературу, публіцистику. А.В.Сваричевський є членом Центру досліджень історії Поділля в Кам'янці-Подільському, він є членом різних наукових і літературних товариств. Анатолій Володимирович лауреат обласних премій: літературно-мистецької імені Тараса Шевченка, педагогічної імені Мелетія Смотрицького, журналістської імені Якова Гальчевського, імені К.Широцького в галузі фольклору та етнографії. Як педагог і учасник війни відзначений багатьма урядовими нагородами.

Праці А.В.Сваричевського:

● Сваричевський А.В. Буду жити : слідами Лесі Українки на Хмельниччині / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 1991. – 32 с.
● Сваричевський А.В. Дорогі мої жінки : нариси, художні оповіді / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 2000. – 28 с.
● Сваричевський А.В. Зустрічі далекі й близькі : нариси про письменників, журналістів, педагогів / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 2003. – 44 с.
● Сваричевський А.В. Краса України – Поділля : літературна карта Хмельниччини / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 1991. – 47 с.
● Сваричевський А.В. На прекрасній Подолії : сторінки подільської шевченкіани / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 2001. – 56 с.
● Сваричевський А.В. Проскурів літературний: від давнини до сучасності / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 1998. – 156 с.
● Сваричевський А.В. Себе українкою звала : до 130-річчя від дня народження Лесі Українки : нарис з дослідженням /А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 2001. – 48 с.
● Сваричевський А.В. Шевченко і Поділля / А.В.Сваричевський. – Хмельницький, 1994. – 62 с.

Матеріали про життя і діяльність А.В.Сваричевського:

● Гура А.Б. Подільською землею виплеканий : А.В.Сваричевський – краєзнавець, педагог, редактор і публіцист / А.Б.Гура // Історичне краєзнавство в системі освіти України : здобутки, проблеми, перспективи : науковий збірник. – Кам'янець-Подільський, 2002. – С. 400-404.

● Закоханий у рідний край : А.В.Сваричевський – краєзнавець, педагог, публіцист : статті, рецензії, відгуки, бібліографія / упоряд. В.Прокопчук. – Хмельницький, 1999. – 44 с.

● Подільською землею виплеканий. А.В.Сваричевський – краєзнавець, педагог, публіцист : статті, рецензії, відгуки, бібліографія. – Хмельницький : Евріка, 2004. – 68 с.

● Прокопчук В. Лесезнавець із Поділля / В.Прокопчук // Олена Пчілка і Волинь : матеріали науково-практичної конференції 29-30 червня 1999 р. : науковий збірник. – Луцьк, 1999. – С. 98-99.

● Сваричевський Анатолій Володимирович // Краєзнавці України : довідник. Т. 1. – Кам'янець-Подільський, 2003. – С. 198-199.
● Сваричевський Анатолій Володимирович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопедичного словника. Вип. 7. – Львів, 2000. – С. 299-300.
● Баженов Л. Подвижник подільської землі : до 75-річчя від дня народження А.Сваричевського / Л.Баженов // Проскурів. – 2005. – 20 січня.
● Лавренюк А. Слово про методиста / А.Лавренюк // Майбуття. – 2009. – № 9. – С. 5.
● Марчук-Мачківська М. Майстрами слова славен край / М.Марчук-Мачківська // Подільські вісті. – 2004. – 14 серпня.
● Марценюк В. Фонд Анатолія Сваричевського / В.Марценюк // Проскурів. – 2007. – 5 липня.
● Олійник В. І педагогам, і учням / В.Олійник // Майбуття. – 1998. – № 21-22.

11 лютого

80 років від дня народження юного
героя Валі Котика

    Народився юний герой Валя Котик 11 лютого 1930 року в селі Хмелівка Шепетівського району. Був розумним, допитливим хлопчиком. На початку 1937 року пішов до школи, згодом сім'я переїхала у Шепетівку.
    У 1941 році Валя навчався у п'ятому класі. Він мріяв стати інженером. Та не збулася Валина мрія: на нашу землю вдерлися фашисти. Протягом кількох днів вони зруйнували і пограбували рідне місто. Гаряча ненависть до ворога привела хлопчика в ряди підпільної організації. Валя розклеював листівки, шукав на полях зброю для партизанів, здобував відомості про окупантів та їх прислужників. Це з його допомогою партизани знищили великий продовольчий склад окупантів. Іншим разом Валя знайшов у річці кулемет, який підпільники передали партизанам.
    Незабаром Валя й сам став партизаном. І розпочалося для нього небезпечне, сповнене відваги життя народного месника. Скільки мужності й витримки виявляв юний месник, коли під час розвідки спокійно проходив повз фашистських вартових, маючи зашиті у підкладці куртки листівки або важливі донесення підпільному обкомові.
    У партизанському загоні Валя був не тільки зв'язківцем. Він брав участь у багатьох диверсіях на залізниці, нарівні з дорослими ходив на бойові  операції. Шість ешелонів з боєприпасами, спорядженням, живою силою ворога  на  рахунку  бойової  групи,  до  складу  якої входив юний герой.
    Одного разу Валя стояв на посту. Пильно вдивлявся у лісові хащі. Раптом хтось важкий підім'яв хлопчика, викрутив йому руки, відібрав автомат. Це були карателі, які йшли по слідах загону. Валю допитували, але він мовчав, напружено міркуючи, як повідомити партизанів про небезпеку. Та ось згадав про гранату, яка лежала поруч… Партизани почули вибух. Фашистам не вдалося застати їх зненацька. А Валя, поранений осколками, кілька кілометрів повз лісом, аж поки його не підібрав лісник.
    Чотирнадцятирічний партизан Валя Котик загинув смертю хоробрих 17 лютого 1944 року в бою за місто Ізяслав. Згодом юному партизану Валі Котику було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім'я відоме далеко за межами України. Біля пам'ятника Валі Котику в Шепетівці завжди багато квітів. Подвиг юного героя назавжди залишиться в історії Великої Вітчизняної війни.

29 березня
30 років Хмельницькій обласній організації Національної Спілки письменників України

    Упродовж віків Хмельниччина набула багатих літературних традицій. Зі сторінок історії на нас дивляться літературні предтечі – Тарас Шевченко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Степан Руданський, Леонід Глібов, котрі жили, творили у нашому краї, надихалися його красою, котрі навідувалися сюди, аби збагатитися творчою    уявою,    помилуватися    душевним     теплом і працьовитістю подолян. У двадцятому столітті наша земля стала куточком, куди привела доля Івана Огієнка, Михайла Драй-Хмару, Остапа Вишню, Володимира Свідзинського. Тут народилися Микола Бажан, Кость Гордієнко, Володимир Булаєнко, Володимир Маняк – письменники, творчість яких відома далеко за межами України.

    У повоєнні літа на Хмельниччині з'явилася чимала група талановитих  літераторів, які заснували обласне літературне об'єднання. Щороку у цей осередок вливалися все   нові   свіжі  сили.  Активно  заявили  вони  про  себе  у шістдесяті роки. На той час в області жив і творив лише один  член  Спілки  письменників – Микита Годованець. Та поступово членів Спілки ставало все більше. 6 березня 1980 року Президія правління Спілки письменників України прийняла ухвалу: створити Хмельницьку обласну організацію Спілки письменників України. 29 березня 1980 року відбулися установчі збори літераторів. Ця подія – одна із яскравих сторінок культурного життя Поділля.

    До складу організації на той час входило дев'ять літераторів: Василь Баженов, Броніслав Грищук, Петро Карась, Аполлінарій Мацевич, Микола Мачківський, Анатолій Ненцінський, Микола Сумишин, Микола Федунець, Григорій Храпач. Відповідальним секретарем до 1986 року був відомий письменник Броніслав Грищук, а далі на протязі багатьох років – відомий поет, заслужений працівник культури України Микола Федунець. Сьогодні головою обласної організації Національної Спілки письменників України є Ростислав Балема.

    У наступні роки творчий колектив письменників поповнили: Микола Магера, Павло Гірник, Василь Горбатюк, Іван Іов, Василь Кравчук, Валерій Басиров, Роман Болюх, Афанасій Коляновський, Віталій Нечитайло, Олександра Ванжула, Мар'ян Красуцький, Петро Савчук, Віктор Гончарук, Микола Коломієць, Надія Пукас, Борис Мамайсур, Ніна Шмурикова, Віталій Мацько та інші. За тридцять літ, що пройшли з часу створення письменницької організації, дехто вибув у зв'язку з переїздом. За межу вічності відійшли Василь Баженов, Іван Іов, Микола Магера, Микола Федунець.

    Сьогодні письменники Поділля вагомо причетні до розвитку як літературних, так і державотворчих процесів. Більшість із них бере активну участь в літературно-мистецьких подіях, що відбуваються на Хмельниччині.

    У  Хмельницькому   створено   музей   “Літературна Хмельниччина”.   Присуджуються   обласні   премії   імені Микити Годованця, Володимира Булаєнка, Мелетія Смотрицького та інші.

    Немало зроблено письменницькою організацією для видання колективних збірок. З'явилося декілька випусків “Хмельниччини  літературної”,  антологія  “Сто  поезій  ста поетів”. Високу оцінку на всеукраїнському рівні одержала серія “Поетична Хмельниччина: давнє і сучасне”. З її книг Поділля постає із сивої минувшини до наших днів.

    Якщо оглянути творчість письменників Хмельниччини загалом, то можна зробити висновок, що за останні десятиліття з'явилося чимало творів, написаних на гідному художньому рівні, пройнятих вболіванням за народ, за Україну. Рідне Поділля, його сива минувшина, бурхливе сьогодення, непересічні долі земляків, природа рідного краю знаходять відображення у творчості сучасних поетів та прозаїків Хмельниччини.

    Майстри слова беруть вагому участь у літературно-мистецьких подіях, що відбуваються в області. Популярними стали дні письменницької організації у бібліотеках, школах, трудових колективах, Булаєнківські читання у с. Сорокодуби на Красилівщині, Ахматівські читання у с. Слобідка Шелехівська на Деражнянщині, свято байки у Кам'янці-Подільському, вечори вшанування репресованих письменників. Літератори Хмельниччини прагнуть робити все, аби сприяти дальшому розвитку української духовності, культури. Вони перші серед тих, хто відроджує рідну мову, дбає про рідне слово, працює в ім'я честі рідного народу і його духовного розвою.

Матеріали про Хмельницьку обласну організацію НСПУ:

● Автограф : збірник Хмельницької обласної організації Національної Спілки письменників України / за ред. М.Федунця. – Хмельницький : Поділля, 2000. – 80 с.
● Літератори Хмельниччини : довідник обласної організації Спілки письменників України. – Хмельницький  : Доля, 1997. – 32 с.
● Плекаймо час добра :твори поетес міста Хмельницького / упоряд. М.Федунець. – Хмельницький : Доля, 1999. – 52 с.
● Хмельниччина літературна : збірник обласної організації Спілки письменників України. – Хмельницький, 1992. – 56 с.
 

    Його тема – Добро,   Справедливість, Милосердя. Нетлінні духовні цінності людини і вічні філософські поняття.
    Його тема – історична пам'ять народу і екологія його культури.
    Письменника Броніслава Грищука знають далеко за межами України як палкого публіциста і талановитого прозаїка лірико-філософського напрямку.
   Непримиримість, пристрасність журналіста поєднується в його творчості з глибокими філософськими роздумами про сенс життя, місце в суспільстві, відповідальність перед людьми письменника-гуманіста.
    Броніслав Антонович Грищук народився 1 квітня 1940 року в селі Сергіївка Волочиського району Хмельницької області в сім'ї колгоспника. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Львівського державного університету імені І.Я.Франка. Працював редактором видавництва “Каменяр”, в газетах “Слава Родины” (Прикарпатський військовий округ), “Радянське Поділля”, “Корчагінець”. Був відповідальним секретарем Хмельницької обласної організації Національної Спілки письменників України, редактором обласних газет “Милосердя” та “Подільські вісті”.
    Перша книжка повістей та оповідань “Білий птах” з'явилась у 1972 році. Наступні віхи його творчості: збірки “Вечірні поїзди” (1977), “Двоє в березні” (1980), “Колія” (1982), роман “Станція сподівань” (1984), “Звуки гармони” (російською мовою, 1986 р.), роман-есе “Поділля – колиско і доле”, “Ріка  пам'яті” (1989), “Танець  на  пуантах” (1990), “Хмельницький” (1977, 1983, 1988, 1989), “Хмельниччина” (1986, 1996), “Кинджал милосердя” (1981), “Граф Мархоцький і Миньковецька держава” (1992), “Античний гондольєр” (1994), “Колиска для гладіатора” (1996), “Блюз у джазових тонах” (1998), “Зелений борщ для принцеси” (2002), “По Троянській війні” (2002), “Солом'яні дзвони” (2007).
    Свого часу, коли Броніслав Грищук тільки-но вступав на письменницьку ниву, одержав він дорогого для нього листа. Григір Тютюнник писав, прочитавши одне з його оповідань: “Ти цілком сформований самостійний письменник… Хай тобі доріженька рівніше стелиться, ніж мені…”. Ця дружня підтримка і визнання відомого українського письменника  окрилили й вселили впевненість, віру в своє покликання.
    Ідейно-тематичні обрії творчості письменника широкі. Герої його книг – люди різних професій, різного соціального стану, різного рівня освіченості. Та хто б це не був, професор консерваторії чи колгоспний їздовий, їм обом притаманне відчуття “малої батьківщини”, їх єднає любов до рідної української землі.
    Настільною книгою кожного краєзнавця став його роман про рідну землю, про отчий край, про “красу України – Поділля” і про Україну – “Поділля – колиско і доле”, в якому, осягаючи її простори, заглиблюючись в її історію, письменник шукає ті чисті джерела, які живлять душу народу вічною творчою енергією.
    “…Броніслав навдивовиж природний – як ота глібовська лагідна річечка. Природний, об чім не писав би: і доба слов'янська, й антична, і психологія людини, й душа звіра у нього наскрізь подільські” – пише про Б.Грищука подільський поет, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка Павло Гірник.
    Броніслав Грищук береться за вирішення нелегких, філософських питань, в центрі його пильної  уваги завжди людина, її мораль, її духовна культура. Він не з тих, хто йде по лінії найменшого опору. Береться за найгостріші, найактуальніші, найважливіші теми. За його  сценарієм  на хмельницькому обласному телебаченні знято художній фільм “В золотому дощику масло полоскала”, а на сцені Хмельницького монотеатру “Кут” поставлено за його драмою спектакль “Поет і Кат”. “Письменницьке ремесло мусить бути зухвалим, бо інакше що нового можеш ти сказати цьому консервативному лицемірному світові? І чи почує він тебе?”, – зізнається письменник.
    У статтях, кореспонденціях, літературних творах Б.Грищук відстоює утвердження і розбудову незалежної Української держави, національного і культурного відродження. Всі його твори пройняті українською національною ідеєю. Загалом Б.Грищук автор понад 20 книг прози, поезії, публіцистики. Його твори виходили російською, білоруською, грузинською, казахською, узбецькою та іншими мовами. Друкувалися у Москві, Києві, Львові, прозові антології побачили світ у Мінську, Тбілісі, Ташкенті, Єревані, Братиславі.
    Б.А.Грищук – член Національної Спілки письменників України, заслужений журналіст України, лауреат диплому і премії Президії Спілки журналістів України “Золоте перо”, лауреат обласної літературної премії  імені  М.Годованця, Хмельницької  міської премії  в галузі літератури імені Богдана Хмельницького. У 2008 році Президент України призначив йому державну стипендію. Броніслав Антонович Грищук є автором ідеї та ініціатором створення міжрегіональної премії “Скарби землі Болохівської”, яка заснована у 2007 році.

     Дзвенить крізь століття українська пісня, відлунюючи в серцях прийдешніх поколінь. Їй, українській пісні, присвятив усе своє життя народний артист України, лауреат Шевченківської премії, естрадний  виконавець Василь Іванович Зінкевич.
    Василь Зінкевич – це ціла епоха в історії  української пісні. Разом із ним прийшли до нас, слухачів, і на все життя глибоко запали в душу його пісні “Мамина світлиця”, “Шлях до Тараса”, “Музика”, “День новий над Україною” та багато інших пісенних шедеврів. У цих піснях доля України, многострадальна історія нашого народу.
    Народився Василь Іванович Зінкевич на Поділлі 1 травня 1945 року в селі Васьківці Ізяславського району. Тут, серед чарівної природи, на живописному березі голубої Горині  пройшло  його дитинство. Малий Василько ріс веселим та допитливим. Гарно малював і дуже любив рукоділля. Але найбільше любив співати. Батько хлопчика – Іван Харитонович гарно співав, був регентом церковного хору. Як згадувала згодом мати Василя – Ганна Прокопівна, хист та любов до співу передалися хлопчику, мабуть, від батька. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і виспівував на ній. Навчаючись у школі, часто брав участь у художній самодіяльності, вчився грати на балалайці. Згодом, закінчивши школу, Василь вступив до Вижницького училища прикладного мистецтва. Звідти і почалося його сходження у велике мистецтво. Отже, перші творчі кроки зробив на Буковині. У 1968-1973 роках був художнім керівником народного самодіяльного ансамблю “Смерічка” у м. Вижниця Чернівецької області. До речі, він був першим чоловіком-солістом у цьому жіночому ансамблі (через рік в ансамблі почав співати і юний Назарій Яремчук).
    Незабаром “Червона рута” В.Івасюка у виконанні ансамблю стала найкращою піснею в країні. У фіналі “Пісні-72” звучав “Водограй”, а через рік самодіяльну “Смерічку” запросили у Чернівецьку філармонію. З 1973 по 1975 рік Василь Зінкевич був солістом вокально-інструментального ансамблю “Смерічка” у Чернівецькій філармонії.
    У 1975 році Василь Іванович переїжджає на Волинь і стає солістом ансамблю “Світязь” Волинської обласної філармонії, а з 1980 року – його художнім керівником. Пісні “Ти – моя весна”, “Тільки раз цвіте любов”, “Світ без тебе” дуже швидко роблять Зінкевича досить популярним співаком в Україні, а “Світязь” переживає свої найкращі часи.
    20 жовтня 1978 року Василю Зінкевичу присвоєно звання заслуженого артиста, а 3 січня 1986 року – народного артиста України. У цей час співак вніс у скарбничку української естради багато і понині популярних пісень: “Ясні зорі”, “Зову тебе”, “Забудь печаль”, “Сонце в небі”, “Скрипка грає”, “Тече вода”, “Музика”, “Ніби вчора”, “Через літа”.
    У 1994 році нашому земляку Василю Зінкевичу присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка, а у 1997 році фонд Міжнародної премії імені українського академіка Миколи Касьяна нагородив його орденом “Миколи Чудотворця”, яким нагороджуються найпочесніші особистості за вагомий особистий внесок у примноження добра на Землі. У цьому ж році Василь Зінкевич стає лауреатом почесного звання “Людина року” у номінації “Митець року” на Волині.
    12 серпня 1999 року під час творчого звіту Волині у Національному Палаці “Україна”, що проходив у рамках Всеукраїнського огляду  народної творчості, Василю Зінкевичу вручено орден “За заслуги” ІІІ ступеня, а через 8 днів, 20 серпня, Президент  України Л.Д.Кучма вручив йому орден “За заслуги” ІІ ступеня.
    За результатами конкурсу, проведеного газетою “Голос України” серед читачів у жовтні 2001 року Василь Зінкевич став “Золотим голосом України” та отримав особливу відзнаку “Золоте перо”.
    24 травня 2002 року у Києві перед Міжнародним центром культури та мистецтв відкрилася “Алея зірок”, на якій одним із перших власників “Зірки” став народний артист України Василь Зінкевич.
    І сьогодні яскраво і самобутньо горить творча зірка Василя Зінкевича. Він різнобічно обдарована людина – вокаліст, хореограф, художник, автор костюмів “Смерічки”, “Світязя”, дослідник етнографії і фольклору. Пісні В.Івасюка “Червона рута”, “Пісня буде поміж нас”, М.Мозгового “Моя земля”, “На щастя, на долю”, П.Дворського “Твої очі”, І.Перчука “Там, на полонині”, “Музика звучить”, І.Білозіра “Надивлюсь на тебе”, “Материнська світлиця” та багато інших у виконанні нашого земляка Василя Зінкевича вже давно ввійшли до золотого фонду української музики.
    Кожен його виступ, кожен концерт – це зустріч з українською піснею, що залишає глибокий слід у людських серцях. Адже пісні, які співає Василь Зінкевич – про долю України,  про  матір,  про  рідну землю, про кохану, пісні, у яких переплелись радість, і печаль, світлі, задушевні, високі і ніжні почуття. А рідні Поділля та Волинь стали для золотого голосу України Василя Зінкевича тим невичерпним джерелом, яке наповнює його снагою, творчістю, самобутнім талантом.

     Народна артистка Росії, член Спілки театральних діячів Росії Олена Антонівна Камбурова народилася у місті Новокузнецьку (Росія) 11 липня 1940 року. Родовід її йде від приазовських греків. Але дитинство та юність цієї відомої талановитої акторки та співачки пройшло в Україні, у місті Хмельницькому. Саме сюди, у повоєнний Проскурів  разом  із  військовим  госпіталем   доля  привела родину Камбурових. Її батько, Антін Семенович, був інженером, мама, Лідія Марківна – лікар-педіатр. В дитячі роки мріяла стати драматичною актрисою, серйозно захоплювалась поезією. “В дитинстві я писала вірші. Шкода, що потім це якось відійшло. А ті мої вірші були цікаві. Як би хотілось все повернути!” – згадує співачка. А ще вона дуже любила  слухати платівки, а потім наспівувати почуте.
    Після школи, яку закінчила із срібною медаллю, не маючи твердої впевненості, що поступить до театрального інституту, вступила в Київський інститут легкої промисловості, але вже через два роки поїхала в Москву вступати в театральне училище імені Щукіна. Не пройшовши третій тур, Олена пішла працювати на будову. Проте, через рік вона вступила в Державне училище циркового мистецтва на відділення естради. Вищу освіту отримала пізніше, закінчивши відділення естрадної режисури інституту театрального мистецтва імені Луначарського. Якось викладач показав їй декілька пісень Новели Матвєєвої, сказавши: “По-моєму, це – ваше”. Так розпочався творчий шлях співачки Олени Камбурової. Пісня “Вітер” стала першою піснею, з якою Камбурова вийшла на сцену. Сповідальність, темперамент, романтизм юної співачки зразу завоювали симпатію глядацької аудиторії. Пісні Н.Матвєєвої і Булата Окуджави склали першу програму співачки, яка вирішила з естради співати про серйозне і потаємне. З перших кроків на сцені О.Камбурова заявила про себе як витончений і вимогливий митець.
    Доля звела її з талановитою піаністкою і композитором Л.Критською. На фірмі “Мелодія” вони разом записали перший сольний диск-гігант Олени Камбурової, в який ввійшли пісні Л.Критської та М.Таривердієва. В результаті роботи з композитором М.Таривердієвим в репертуарі Камбурової з'явився цикл пісень на вірші Г.Поженяна, А.Воскресенського за мотивами роману Е.Хемінгуея.
    Разом  з  композитором В.Дашкевичем О.Камбурова створила яскраві музично-драматичні інтерпретації шедеврів російської поезії першої половини ХХ століття. Серед них – цикли пісень на вірші О.Блока, В.Маяковського, М.Цвєтаєвої, дві сюїти для голосу і оркестру – одна на цикл віршів А.Ахматової “Реквием”, друга – “Сохрани мою речь” на вірші О.Мандельштама. Обидві присвячені темі трагедії людської долі в епоху тоталітарного сталінського режиму. Досить сказати, що в сімдесяті роки публічне виконання віршів поетів срібного віку з естради в умовах їх негласної заборони вимагало сміливості і мужності. Тому ім'я Камбурової стало знаковим для інтелігенції тих років, а її концерти – ковтком свободи, можливістю доторкнутися до істинної культури.
    Разом з В.Дашкевичем у 1982 році О.Камбурова випустила другий авторський диск “Послушайте!”, на якому зібрані пісні Дашкевича на вірші Ф.Тютчева, М.Цвєтаєвої, О.Мандельштама, В.Маяковського та інших. В 1986 році був записаний третій  диск Камбурової під назвою “Да осенит тишина”, в якому співачка запропонувала слухачам погляд на російську історію через пісню: це хронологічно і тематично вибудуваний цикл пісень, який охоплює російські народні пісні, авторські балади, написані на історичні теми.
    Репертуар Олени Камбурової надзвичайно різноманітний, він відображає багатогранність таланту і широту її поетичних та музичних смаків. Її російськомовний репертуар поєднується з піснями на французькій, англійській, польській, іспанській, грецькій, івриті та інших мовах. Це пісні, в основі яких витончена лірика поетів Польщі, Латинської Америки, Франції. Камбурова співає і класику – пісні Ф.Шуберта, П.І.Чайковського, М.М.Мусоргського та інших. Вільне володіння голосом надзвичайно широкого діапазону, багатий набір тембрів та інтонацій, акторська майстерність – це ті якості, завдяки яким О.Камбурова стала незамінною в кінематографі. Її голос звучить більш як у ста кінофільмах і мультфільмах. Серед її робіт у кіно – “Дульсинея Тобосская”,  “Небеса обетованные”, “Приключения Електроника” та багато інших. Камбурова не обмежується концертними програмами. З 1992 року – вона художній керівник заснованого нею Театру Музики і Поезії у Москві.
     За роки творчої діяльності О.Камбурова випустила  5 платівок на фірмі “Мелодія” та два компакт-диски: “Е.Камбурова” (1996 р.) та “Дрема” (російські колискові, США, 1997 р.).
    Співачка багато гастролює за рубежем. З успіхом проходять її концерти у Фінляндії, Великобританії, Португалії, США, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Греції, Ізраїлі. Вона часто буває і в Україні, зокрема у місті Хмельницькому – місті своєї юності. Адже тут поховані її батьки. Її концерти у рідному місті завжди проходять з повним аншлагом.
    У 1995 році Олені Антонівні Камбуровій було присвоєно звання народної артистки Росії. Вона – лауреат Державної   премії Російської Федерації, нагороджена орденом Дружби.

      Заслужений художник України, живописець, член Національної Спілки художників України з 1983 року.
     Народився Леонід Павлович Бессараба 29 липня  1935  року в селі  Нова  Гребля  Липовецького  району Вінницької області. Хлопчик змалечку тягнувся до мистецтва. Цьому сприяла благодатна природа Поділля, вроджені задатки та сімейне оточення. Незважаючи на важке повоєнне життя, батько його любив малювати аквареллю, а мати гарно вишивала. Отож, малювання, папір, фарби були найулюбленішими з дитинства. Закінчивши семирічку, юнак навчався у республіканській художній школі імені Т.Г.Шевченка. Згодом, вже після служби в армії, у 1965 році успішно закінчив Київський художній інститут.
     З 1965 по 1968 роки працював викладачем у Хмельницькому педагогічному училищі, а потім асистентом кафедри інженерної графіки Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування. З 1969 року працює художником, а з 1977 по 1985 роки – головним художником Хмельницьких виробничих майстерень художнього фонду України.
    Перші живописні картини “В життя” (1967 р.) і “Перший  урок” (1968 р.) отримали  досить  високу оцінку глядачів і художників. На першій картині схвильована і трішечки розгублена вчителька, яка стоїть біля вікна в класі і проводжає поглядом своїх вчорашніх вихованців. Друга картина – також про вчительку, яка вперше прийшла до своїх учнів, маючи за плечима лише знання, добре серце і приязну посмішку. Підкуплює її тендітність, неприховане хвилювання. Ці перші роботи були кроком до самоутвердження, до вибору свого жанру в живописі – від картини до психологічного портрету, від портрету – до портрету-картини. Так починався шлях митця, яким він і дотепер впевнено крокує.
   Герої полотен Л.Бессараби сильні, ніжні, вольові і лагідні, мужні і тендітні люди, які живуть, працюють, діють. Художник знаходить такі зображувальні засоби, які допомагають якнайкраще розкрити особистість. Про це свідчать портрети А.Г.Гайдашевського, В.Лозинського, О.Скорупської та інших. Художник створив цілу портретну галерею людей праці, представників мистецтва, молоді і людей старшого покоління. І для кожного з них у художника знаходяться нові фарби, нові композиційні рішення, своя специфічна атмосфера, притаманна тій чи іншій особі.
    Діапазон творчих уподобань художника не обмежується лише жанром портрету. Свою увагу він приділяє як минулому, так і сучасному нашого краю. Досить відомі його твори: “Материнство” (1979 р.), “На кордоні”, “На заставі” (1978 р.), “Підпільники Проскурова” (1975 р.), “Без права на помилку” (1982 р.), “Т.Шевченко в Кам'янці-Подільському” (1989 р.), “Звільнення Проскурова” (1995 р.), “Подільська фортеця” (2000 р.), “Південний Буг” (2001 р.), діорами “Звільнення Нової Ушиці”, “Звільнення м. Кам'янця-Подільського від німецько-фашистських загарбників”, “Пилявська битва” та інші. Надзвичайно красиві, свіжі, оригінальні ліричні пейзажі, краєвиди Леоніда Павловича. Вони живо і вірно передають не тільки стан природи, але й співпереживання художника (“Взимку” (1966 р.), “Перед грозою” (1969 р.), “Весна”, “Осінь в Карпатах” (1978 р.), “Літній  день” (1981 р.), “Карпатський пейзаж” (1988 р.) та інші.
     Ліричні інтонації властиві багатьом натюрмортам митця. Найбільше вражають його квіти. Дякуючи пензлеві майстра, що увічнив їх на полотні, вони милують око і душу.
    Леонід Павлович Бессараба і сьогодні залишається вірним представником реалістичного мистецтва. Він є учасником багатьох обласних, республіканських, міжнародних виставок. Нині Леонід Павлович – викладач Хмельницького Національного університету. За вагомий внесок у розвиток та популяризацію національного образотворчого мистецтва у 2001 році нагороджений обласною премією імені В.Розвадовського. У 2008 році Л.Бессарабі присвоєно звання заслуженого художника України.

● Басистюк Ольга Іванівна // Енциклопедія сучасної України. Т. 2. – К., 2003. – С. 294.
● Басистюк Ольга // Хто є хто на Хмельниччині : довідково-біографічне видання. Вип. 1. – К., 2003. – С. 116.
● Гриник-Сутанівська В. Багато сказати без слів : інтерв'ю / В.Гриник-Сутанівська // Українська культура. – 1993. – № 7.
● Клейменова О. Оркестр і примадонна / О.Клейменова // Голос України. – 1998. – 19 травня.
● Кульбовський М. Золотий ювілей Ольги Басистюк / М.Кульбовський // Проскурів. – 2000. – 12 травня.
● Яшин К. Тут вчилася Ольга Басистюк / К.Яшин // Радянське Поділля. – 1982. – 17 жовтня.

 

● Савчук Л.П. Абетка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Шіхова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 32 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Бігла білка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 12 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. В Україні / Л.П.Савчук ; худож. О.Шіхова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
● Веселі пісеньки : нотне видання / музика А.Павлюка ; слова Л.Савчук. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2007. – 40 с.
● Савчук Л.П. Веселий їжачок : альбом-розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Весна : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Вишенька / Л.П.Савчук ; худож. Л.Іванова. – К. : Веселка, 1973. – 14 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Галя / Л.П.Савчук ; худож. С.В.Бедна. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2003. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Горобчики : вірші для дітей / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Шіхова. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Здрастуйте : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2007. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Зима  : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Йде Яринка : вірші / Л.П.Савчук ; мал. В.Гукайла. – К. : Веселка, 1976. – 14 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Кенгуреня : вірші / Л.П.Савчук ; іл. О.Ткаченко. – К. : Веселка, 1969. – 14 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Кого матуся цілувала : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Н.Петречко-Теслюк. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Котик : вірші ; розмальовка для дітей дошкільного віку / Л.П.Савчук ; худож. О.Демчак. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 12 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Котикова служба : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Літо : розмальовка / Л.П.Савчук : худож. О.Золотник. –  Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Літо-літечко : вірші / Л.П.Савчук. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Один, два, три… : вірші / Л.П.Савчук ; худож. С.О.Логінов. – Х. : ПП Якубенко, 2003. – 8 с. : ілюстр. – (Книжки для малят).
● Савчук Л.П. Осінь : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Підростай, Іваночку! : вірші / Л.П.Савчук ; худож. С.Скачко. – К. : Веселка, 1990. – 14 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Поспитайте в Гриця : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2003. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Ручки-сестрички : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Святкували птахи : альбом-розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2008. – 11 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Сестричка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Демчак. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Смачний малюнок : вірші / Л.П.Савчук. – Х. : Торнадо, 2007. – 80 с. – (Золота колекція української поезії для дітей).
● Савчук Л.П. Так і ні / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 12 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Треба ділитись : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Цікаві події / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
● Савчук Л.П. Я втомилась : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Демчак. –      Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 15 с. : ілюстр.
 

● Її слово – свіча // Кульбовський М. З Подільського кореня. Кн. 4. – Хмельницький, 2007. – С. 55-56.
● Савчук Людмила : поетеса // Літератори Хмельниччини : довідник обласної організації Національної Спілки письменників України. – Хмельницький, 1997. – С. 25.
● Савчук Людмила // Літературна Хмельниччина ХХ століття : хрестоматія. – Хмельницький, 2005. – С. 311-315.
● Савчук Людмила Павлівна // Мацько В. Літературне Поділля. – Хмельницький, 1991. – С. 61.

*     *     *

 

● Ісаєв Андрій Іванович // Довідник Національної Спілки художників України. – К., 2005. – С. 483.
● Черниш Г. Сотворення смислу і відстороненість / Г.Черниш. – Житомир : А.Т.Трейзінг, 2002. – 45 с. : ілюстр.

*     *     *

● Павлович Я. Уже не зелене / Я.Павлович // Радянське Поділля. – 1990. – 20 жовтня.
● Художник Андрій Ісаєв: “Вальс глухих серед сірих квіток…” // Хмельницький вечірній. – 1995. – 19 серпня.
● “Я просто споглядаю світ” [розмову з художником А.Ісаєвим вела Н.Захарчук] // Є! – 2001. – № 63.

     У листопаді 1970 року відкрив свій перший театральний сезон Хмельницький обласний театр ляльок. За роки існування театру декілька разів змінювалась його адреса, мінявся творчий колектив, оновлювався репертуар, але незмінним було одне – добрі і вірні стосунки з маленькими глядачами. Пам'ятний внесок у творчий доробок театру зробили заслужені артисти України С.Єфремов, Л.Попов, заслужені працівники культури Т.Александрова, М.Гончарук. У театрі працюють справжні майстри своєї справи, безмежно закохані у стародавню і вічно молоду професію – заслужений артист України О.Царук, режисер театру С.Брижань, провідні актори Лідія Місюренко, Лідія та Сергій Корницькі, Ігор та Марія Брильови, Анатолій Іванченко, Наталя Брижань, художник Михайло Ніколаєв,  композитор Іван Пустовий та інші.
    У доробку колективу майже 60 вистав. Щорічно здійснюються постановки трьох-чотирьох нових вистав, створюються концертні номери. Для пошуку нових форм і засобів художньої виразності театр співпрацює з молодіжними експериментальними театральними студіями, фольклорними колективами, молодими авторами – поетами і драматургами, режисерами. Театр брав участь у 35 міжнародних та всеукраїнських фестивалях і неодноразово ставав переможцем.
    Пам'ятним в історії театру був міжнародний фестиваль “Дивень”. Тріумфально пройшла міжнародними фестивалями в Україні, Болгарії, Польщі, Молдові, Росії, зібрала безліч творчих нагород вистава “Івасик-Телесик”. Етапною для ствердження поетичного театру стала вистава “Чарівна зброя Кендзо” за японськими легендами. Вона стала володарем “Гран-Прі” міжнародного фестивалю театрів ляльок “Подільська лялька”. “Гран-Прі”   міжнародного фестивалю театрів ляльок “Театр у валізі” у місті Ломжа (Польща) отримала також вистава “Чумацький шлях”. Вирішальним кроком у становленні поетичного напрямку театру стала вистава “Тарас” за драматичною поемою Богдана Стельмаха. Вперше на сцені театру було створено легенду про те, як приходить на землю Поет.  Вистава була представлена на фестивалі “Мистецьке Березілля. Лідери” – своєрідному огляді досягнень творчих колективів, які формують обличчя сучасного українського театру.
    За грантом Президента України у 2009 році була здійснена постановка вистави “Українська ніч” за мотивами творів Миколи Гоголя. Прем'єра цієї вистави відбулася на VІ Міжнародному фестивалі “Подільська лялька”, де колектив театру отримав диплом за відродження національних традицій та за кращі ляльки.
   Сьогодні Хмельницький обласний театр ляльок – це Палац Казки, сучасний театр з оновленим, казковим інтер'єром, цікавим складним, різножанровим репертуаром, творчим, самобутнім, високопрофесійним колективом. Він завжди вабить до себе маленьких і дорослих хмельничан та гостей краю.
  Нині Хмельницький обласний театр ляльок часто називають “Дивень”, бо тут справді є на що подивитись і дивуватись, насолоджуватися красою таємничого рукотворного світу, який оживає на сцені і виповнюється духом своїх творців.

   Яків Мар'янович Павлович – художник-графік, дизайнер, член Національної Спілки художників України та Національної Спілки журналістів України.
   Народився Павлович Я.М. 15 грудня 1940  року в селі Моньки Красилівського району Хмельницької області. Важким було його дитинство. Мати померла в голодному сорок сьомому, залишивши четверо дітей, з яких Яків був наймолодшим. Хоч як гірко, холодно, голодно жилося малому Якову, та найкращим його заняттям було малювання. Проте, після закінчення школи поїхав до старших сестер на Луганщину, щоб працювати у шахті. Потрібно було думати про хліб насущний. А далі – військова служба на прикордонній заставі у далекій Туркменії, потім робота на сірчаній шахті, будовах, нарешті здійснення мрії – навчання в Ашхабадському художньому училищі ім. Шота Руставелі. Після закінчення навчання працював у Торговій палаті та міністерстві  побутового обслуговування Туркменії, займався промисловою та прикладною графікою. Виконані ним товарні знаки, логотипи, етикетки, упаковки виставлялись на Всесоюзних та профільних виставках в Ашхабаді, Москві, Ризі, Ленінграді, ряд етикеток та упаковок друкувалися у Німеччині.
    Після дванадцяти років проживання у Туркменії, Яків Мар'янович повертається на рідне Поділля. З 1971 року працює у Хмельницьких художньо-виробничих майстернях, де понад десять років був головним художником. Щоб вдосконалити свій  фаховий рівень, з 1980 по 1986 рік навчався на п'ятирічних Вищих курсах по проектуванню та дизайну при Центральній експериментальній студії Спілки художників СРСР. У складі дизайнерської групи брав участь у розробці проекту реконструкції вулиці О.Кобилянської у Чернівцях, у впорядкуванні Центрального Будинку художника на Кримській набережній у Москві та інших проектах.
    Палітра творчих пошуків художника багатогранна: проектування інтер'єрів, екстер'єрів, графічний дизайн, оформлення книг, іншої поліграфічної продукції. Павлович Я.М. є автором комплексного благоустрою меморіальних скверів воїнам Великої Вітчизняної війни у місті Хмельницькому, селах Попівці, Давидківці, площі біля кінотеатру “Сілістра”. Художником створено експозиції Шепетівського краєзнавчого музею, музеїв М.Островського у Берездові та Ізяславі, краєзнавчого музею у Меджибізькій фортеці. Загалом ним оформлено біля 30 музеїв, розроблено понад 300 фірмових знаків, логотипів, піктограм, десятки буклетів, плакатів, каталогів. Він – учасник багатьох міжнародних і вітчизняних виставок, щирий пропагандист високого і прекрасного. Його перу належать десятки статей про митців Хмельниччини, адже Яків Мар'янович член не лише Національної Спілки художників (1989), а й Спілки журналістів України (1995).
   Уподовж 1995-2000 років Я.М.Павлович очолював Хмельницьку обласну організацію Національної Спілки художників України, а з 2000 по 2005 роки був її відповідальним секретарем. За творчу діяльність, вагомий внесок у розвиток та популяризацію образотворчого мистецтва, художнє оформлення установ культури у 2001 році був нагороджений обласною премією ім. В.Розвадовського.

● Глінська М. Присвоєно і вручено… / М.Глінська // Подільські вісті. – 2001. – 28 серпня.
● Голунський В. Мовою фарб і символів / В.Голунський // Проскурів. – 2000. – 29 грудня.
● Карась П. Осяйні миттєвості митця / П.Карась // Подільські вісті. – 2000. – 14 грудня.
● Карась П. Це тільки початок / П.Карась // Радянське Поділля. – 1991. – 14 червня.
● Крочек Я. Художнику-земляку присвячено / Я.Крочек // Радянське Поділля. – 1981. – 5 серпня.
● Крочек Я. Хмельниччина : хроніка / Я.Крочек // Образотворче мистецтво. – 1973. – № 4. – С. 28.
● Павлов В. Побут зі смаком / В.Павлов // Перспектива. – 2004. – 21 травня.
● Тарханов А. Образы прошедшего сезона : дизайн / А.Тарханов // Декоративное искусство СССР. – 1984. – № 7. – С. 6, 7, 11, 12. – 1986. – № 1. – с. 26, 28, 30-32.
● Ткачук В. Мовою яскравого плаката / В.Ткачук // Радянське Поділля. – 1985. – 10 жовтня.
● Царик А.І. Шепетівський краєзнавчий музей : путівник / А.І.Царик. – Львів : Каменяр, 1985. 

Матеріал підготували                          Суховірська О.А.
                                                              Яскілка Н.Я.

Комп'ютерний набір                             Марчук Л.В.
                                                              Богданова О.Г.

Відповідальні за випуск                      Черноус В.Ю.
                                                              Новіцька Н.С.